— Чому я «Добрий»? Я такий по життю — мирна людина. Завжди був проти агресії. Та, коли бачу несправедливість, то, чесно скажу, стаю вже ну надто «недобрий». Нині нам доводиться захищати своє. Збройні Сили України працюють не в наступі, а в обороні. Досі не розумію, як сусідня країна може давати своїм громадянам зброю і відправляти на чужу землю воювати? Та ще щоб у XXI столітті «загарбати» Крим — це для мене, нуповний нонсенс!
У 2014-2015 роках Олександр «Добрий» виконував завдання у складі сил АТО в іпостасі гранатометника і снайпера. Воював під Авдіївкою й Пісками, в напрямку Ясинуватої. А 22 січня 2015 року в районі Донецького аеропорту брав участь у відбитті 8-годинної атаки незаконних збройних формувань РФ.
Народився Олександр у сім’ї вчителів, закінчив музичну школу за класом скрипки. Одружений, має трьох дітей — двох хлопців і дочку, яка нині теж проходить службу за контрактом у лавах ЗСУ.
«Добрий» за фахом — інженер-зв’язківець і лише військова агресія фактично змусила його взяти в руки зброю й піти на війну рядовим піхотинцем.
А снайпером, як каже сам Олександр, він став «випадково». Якось «Добрий» допомагав обстрілювати зброю снайперу-десантнику. Командир побачив твердість руки під час роботи зі зброєю, гострий слух і вольовий підхід до роботи й запропонував опанувати нове ремесло. Пізніше саме ці якості військового допомогли зберегти життя нашим військовослужбовцям під час виходу гармат на позиції, оточені ворогом із трьох сторін.
Про свій позивний Олександр розповідає так:
— У нас із хлопцями було мало часу, щоб вибрати собі позивні. На війні заборонено вести радіообмін та приховане управління своїми іменами, щоб не дати противнику вирахувати себе. Якось інтуїтивно взяв позивний «Добрий», — розповідає захисник України.
Такий Олександр і в житті, адже твердо впевнений: добро завжди перемагає зло.
За мужність, самовідданість та зразкове виконання службових обов’язків під час виконання завдань в районі проведення АТО Олександр нагороджений медаллю «За військову службу України» і пам’ятними нагрудними знаками.
Олена Гаврилюк
