Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Лише на шостий день після поранення Володимир з’явився в мобільній мережі. Рідні сходили з розуму від хвилювання. А хлопець потім, отримавши від волонтерів свій загублений під час евакуації телефон, віджартувався, що був дуже зайнятий. І лише за пару днів зізнався: він у військовому госпіталі у Вінниці.
— Було звичайне чергування на позиції, як кажуть, ніщо не віщувало лиха, — пригадує командир бойової машини батальйону «Донбас» 54-ї бригади молодший сержант Володимир Козюра. — Аж раптом — звук розриву, різкий спалах, біль. Підніс руку до очей, дивлюся — там дірка. Раптом стало важко дихати: під час кожного вдиху хрипів і ніби чув, як рухається всередині мене кожен потік повітря.
Розривна куля, пронизавши маскувальну сітку, влучила в руку хлопця, її осколками посікло бік. Володимир одразу закричав, щоб викликали медика. Усі зреагували миттєво: медик роти обробила рану. Хлопця евакуювали. Уже пізніше, коли проходив лікування у ВМКЦ Центрального регіону, від побратимів дізнався, що, швидше за все, працював снайпер.
— Дуже вдячний побратимам, парамедику підрозділу Керол і всім, хто був залучений до моєї евакуації. Завдяки їхнім правильним діям, гадаю, негативні наслідки поранення будуть мінімальні. Прогнози медики дають гарні. Наразі чекаю на операцію, яку будуть робити в обласній клінічній лікарні в Дніпрі: мають встановлювати кістку і суглоб, аби відновити рухливість і дієздатність кисті.
Поранення Володимир Козюра дістав цього року у травні. Це була вже четверта ротація бійця в район проведення ООС. І хоч цьогорічна ротація завершилася для бійця лікуванням у шпиталі, найважчою хлопець вважає свою першу поїздку в район бойових дій: у 2016 році 54-та бригада тримала позиції на Світлодарці.
— Тоді було дуже багато втрат. Пам’ятаю, як допомагали евакуювати загиблих з батальйону «Київська Русь». Перед очима й досі ноші з накритим тілом: чоловіка розірвало на частини вибухом міни, яка влучила в окоп. І цього ж дня наш підрозділ зайшов на ці позиції. Неможливо звикнути до втрат побратимів. Але за час служби навчився вже керувати своїми емоціями. Якщо попервах під час обстрілів більше шукав, куди сховатися, то тепер намагаюся одразу визначити, з яких квадратів і в якому напрямку працює ворог, аби якнайшвидше передати координати командуванню.
Під час першої ротації Володимир познайомився з Героєм України лейтенантом Микитою Яровим, який загинув у грудні 2016-го. Саме «Шайтан» став зразком офіцера для молодого бійця.
— Я з 2014 року рвався захищати Україну. Але мене відправили з військкомату довчатися, бо мав лише 17 років. Усе склалося в 2015-му: я отримав диплом електромонтера, а наприкінці року уклав контракт на військову службу. Після навчання в центрі в Десні отримав спеціальність навідника-оператора БМП. Потім — ротація, під час якої познайомився з Яровим. Для мене він став прикладом справжнього офіцера-командира. Напередодні загибелі Микити ми якраз спілкувалися, він радив, що треба вчитися далі, здобувати вищу освіту. А потім я дізнався, що він загинув. Мене ніби накрило, вирішив: яке там навчатися, воювати треба…
Сьогодні молодший сержант Козюра повернувся до думки стати офіцером. Хоч вступ до ЗВО і довелося перенести на наступний рік, адже попереду операція і тривалий період відновлення, проте хлопець налаштований рішуче — він обов’язково вдягне лейтенантські погони і далі захищатиме Україну.
