– Мій батько служить у морській піхоті командиром взводу, тож коли два роки тому я сказав, що вирішив також стати морпіхом, жодних дискусій у родині не було, він просто потиснув мені руку, – згадує 21-річний радіотелефоніст польового вузла зв’язку старший матрос Данило Пихтін. – Мене завжди приваблювали інформаційні технології, тому одразу погодився на пропозицію бути зв’язківцем. Пройшовши всі потрібні навчальні центри, я прибув до свого підрозділу і майже одразу потрапив у ротацію.
В обов’язки Данила входило забезпечення зв’язку між підрозділами, «транкінг та прив’язка» радіостанцій, радіорелейний зв’язок. Кожного разу, коли повідомлялось про проблеми зі зв’язком, він одразу ж виїжджав на позицію.
– Як нас вчили в Полтаві: «Немає зв’язку – немає управління», – розповів Данило Пихтін. – Ситуації бували різні. Наприклад, торік під Павлополем: виїхали на позицію, швидко налаштували, повертаємося, а вже хата неподалік палає після ворожого обстрілу.
За словами Данила Пихтіна, він вже точно знає, що бути зв’язківцем – це його покликання. Він постійно вчиться новому, вдосконалює свої навички в процесі служби.
– Зовсім нещодавно мали налаштувати одну станцію, що розташована в балці в районі Широкиного. Знадобилось приблизно пів години, але я виконав поставлене завдання. У мене характер такий, поки не розберусь, не вирішу проблему – не відступлю, – підсумовує старший матрос Данило Пихтін. – Можливо, я багато чого не знаю у мої роки, але знаю точно, наскільки важливо забезпечити зв’язок на передовій.
