Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Із початком бойових дій на Сході України 47-річний старшина роти вогневої підтримки 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців сержант Валерій Фещук не думав, що колись ще візьме до рук зброю. Раніше він проходив лише строкову службу в 90-х роках і був десантником. Свого часу в колишній Югославії, де тоді велися бойові дії, він разом з іншими військовослужбовцями здійснював охорону гуманітарних вантажів на запасному аеродромі.
Наприкінці травня 2014 року Валерій Фещук добровільно пішов до військкомату, аби потрапити на фронт, адже для себе вирішив – це його земля і її треба захищати.
Служити воїн тоді потрапив до 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», що формувався з мешканців Києва та області. У складі свого підрозділу він брав участь у запеклих боях поблизу гори Карачун, Дебальцевого, Нікішиного, шахти Бутівка.
Уже в 2017 році Валерій Фещук потрапив служити до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Інколи рішення під час активної фази бойових дій доводилося приймати бійцю дуже швидко, особливо коли життя побратимів було під загрозою.
– У 2014 році, коли ми виконували бойові завдання поблизу Дебальцевого, була досить складна ситуація, «сєпари» обстрілювали нас мінами, і медичний автомобіль не мав можливості навіть під’їхати, аби забрати поранених. У нас тоді вже було сім «трьохсотих», які стікали кров’ю. На позиції був волонтерській автомобіль з вбудованим кулеметом, і я навіть не пам’ятаю, як виїхав на прикриття медиків, яким терміново треба було евакуйовувати поранених. Раніше на цьому автомобілі не їздив, але в цій ситуації час йшов на хвилини, тож не вагаючись кинувся на допомогу нашим. Мій побратим Андрій зазнав тоді поранення від пострілу сєпарського «ВОГа», і я особисто допомагав йому вижити. Врятував його на полі бою, і став для мене він братом… Нині ми служимо разом в одній роті, він командир гранатометного відділення, – пригадує військовий.
У подальшому Валерій воював поблизу шахти Бутівка, згадує, як не раз був на межі життя та смерті.
– Ворог до нас підходив дуже близько, навіть інколи жартували, що підемо в рукопашну, відстань скорочувалася до 40 метрів, навіть не встигали перезаряджати зброю. У нас у підрозділі залишилися автомати й кулемети, але завдяки «ВОГам», яких було тоді в достатній кількості, ми не давали їм пройти через «зеленку».
Бойовики дуже хотіли захопити Авдіївку, яка мала на той час стратегічне значення. І хоча ми понесли дуже великі втрати, але витримали і не дали ворогу пройти далі, – розповів Валерій.
Інколи в житті бійця були випадки, коли гинули його побратими, з яким він неодноразово відбивав ворожі атаки.
– У серпні 2014 року в нас було завдання – потрапити в тил ворога та знищити їхній блокпост, щоб зайняти дуже важливу для нас позицію. Це було поблизу Малоіванівки Луганської області. Проте ми потрапили в засідку. Нас тоді обстріляли шість пар ворожих снайперів, а як з’ясувалося пізніше – іноземні біатлоністи. Загинув тоді наш комбат і ще два хлопці, були також і поранені. Незабаром на підсилення до нас під’їхали «БТРи», під їх прикриттям чотири пари снайперів ми тоді знищили. Однак ми зазнали втрат… У підрозділі панував сум і біль… За виконане завдання мене та ще кілька воїнів нагородили, я отримав нагородний ніж, – зазначив воїн.
На цьому «чорні» дні для Валерія Фещука не закінчилися, вже через декілька днів ворог із «Градів» обстріляв його підрозділ. Тоді здетонували боєприпаси, які зберігалися в бойових машинах. Внаслідок цього обстрілу їхній підрозділ зазнав великих матеріальних збитків.
Наразі армієць має велику та дружну сім’ю, дружину, двох дорослих синів, старшому вже 25 років, він служив на молдавському кордоні кінологом у прикордонних військах, молодший – цьогоріч планує вступати до столичного вишу.
Незабаром боєць у складі свого підрозділу планує повернутися на передову. На майбутнє − хоче продовжувати військову службу, допоки не настане довгоочікувана перемога на східному фронті.
