Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
Зі здобуттям Україною незалежності нам відкрилися тисячі імен найкращих синів і доньок нашого народу, які боролися за те, щоб українці почувалися господарями на своїй землі, а не молодшими братами «великого російського народу». Петро Олійник — один з них.
Народився майбутній лідер Української Повстанської Армії на Львівщині. З молоком матері всмоктав любов до України: ще в юні роки став членом «Пласту», а згодом – куреня імені гетьмана Пилипа Орлика та ОУН. Після закінчення гімназії імені Володимира Великого в Рогатині навчався на факультеті права Львівського університету. Та на початку 1930-х його звідти виключили за «націоналістичну діяльність».
Після цього Петро перебрався до Кракова, де одружився з красунею з Тернопільщини Марією Затірцею. Ця обставина не вплинула на його політичну діяльність: у 1938-му він став львівським окружним провідником ОУН — організації, яка відстоювала національні інтереси українців Галичини та всієї Західної України, що в той час перебувала під владою Польщі. Незабаром Петра заарештувала польська поліція й він перебував в ув’язненні аж до нападу Німеччини на Польщу.
Звільнившись, працював у підпіллі, згодом у складі похідних груп організовував роботу ОУН на теренах Східної України: Дніпропетровщині, Чернігівщині, Поліссі. За це і був ув’язнений німцями, перебуваючи під загрозою розстрілу. Проте бойовим побратимам якимось дивом вдалося його визволити. Після цього він активно включився у створення Української Повстанської Армії, зокрема впродовж 1943–1944 років командував військовою округою УПА «Богун» і був провідником Східного краю ОУН на північно-західних українських землях.
Довідка: Військова округа «Богун» займала південні райони Рівненщини, а її штаб дислокувався в урочищі Дігтярня на Тернопільщині. Тут функціонували підстаршинські школи, хлібопекарня, м’ясопереробний цех, ремонтні зброярні, шевська майстерня, миловарня, школа медсестер-санітарок, виходила газета «Повстанець». Цей військовий і господарський організм історики називають Антоновецькою повстанською республікою. Після того, як німці з допомогою авіації розбомбили його запалювальними бомбами в серпні 1943-го, штаб переїхав у район селища Мізоч на Рівненщині.
3 жовтня 1943-го підрозділи УПА ВО «Богун» під командуванням Петра Олійника атакували німецький табір в Дубно, звільнивши кілька тисяч радянських військовополонених, частина з яких потім вступила до лав УПА.
Петро Олійник, більш відомий як «Еней», був і одним з командирів бою під Гурбами (21–25 квітня 1944-го) – найбільшого в історії УПА, де 5 тисяч повстанців гідно протистояли п’яти бригадам НКВС та окремим частинам Червоної армії, підсиленим бронепотягами, авіацією та легкими танками. «Високий, стрункий, з рудуватим волоссям, гладко зачесаним догори, мав великі, теж руді, вуса, що стирчали вбік, — описував його Василь Щеглюк на сторінках роману-хроніки «…Як роса на сонці». — Високе чоло та вуса робили його трохи подібним до Івана Франка. Одягнений був у новеньку упівську форму кольору «хакі», а на голові — петлюрівка з тризубцем…»
Радянські спецслужби вели за ним справжнє полювання, але все ніяк не могли натрапити на його слід. І це не дивно: він умів добре конспіруватись й, за спогадами побратимів, навіть мав кілька двійників. Цікава деталь: «Енея» постійно супроводжувала дружина, яка редагувала один з повстанських часописів. Доля не відміряла Петрові Олійнику довгого життя: 17 лютого 1946-го в бою з підрозділами НКВС неподалік села Рудники на Волині він загинув. Місце поховання досі невідоме.
