Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
За підтримки та участі Національної спілки журналістів України, сприяння Інформагентства АрміяInform і командувача Об’єднаних сил Збройних Сил України генерал-лейтенанта Сергія Наєва стартував благодійний проєкт із реалізації книг дилогії офіцера ЗСУ Бориса Кутового «Листи здалеку». Всі виручені від продажу кошти автор спрямує на лікування й реабілітацію дітей із соціально незахищених родин із населених пунктів прифронтових районів Донбасу.
Борис Кутовий, ветеран бойових дій на сході України, відомий як керівник і координатор гуманітарних проєктів «Допомога Схід», «АРТперемир’я», «Допомога йде», «Подаруй дитині Донбасу книжку українською мовою», що впроваджені та успішно діють на Донбасі в районі ведення бойових дій.
Про те, як реалізується ініціатива, Борис Кутовий розповів в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform.
Діти – заручники жаху війни
– Борисе, як виникла ідея створення благодійного проєкту допомоги дітям із малозабезпечених родин прифронтової зони? І чим він особливий?
– Задум створити такий проєкт з’явився влітку 2015-го. Саме тоді в Мар’їнці, поділеній навпіл окопами й мінними полями, я побачив поранених мирних мешканців, серед них і дітей… І це дуже вразило. Адже ми, військові, вміли поводитися в умовах війни, мали бронежилети, медичні аптечки, були навчені, як захищати себе, а вони – прості люди, співвітчизники, жінки, а особливо діти – були заручниками того жаху. Війна просто взяла їх у полон!
Згодом я побував у районній лікарні, побачив зруйновану обстрілами будівлю, спалені машини швидкої допомоги, дізнався про відсутність лікарів та безвихідь людей, яким потрібна медична допомога.
Усе це спонукало до дій. І вже у 2016 році, за підтримки генерал-лейтенанта Сергія Наєва (нині – командувач Об’єднаних сил ЗСУ) і керівництва Дніпропетровської та Запорізької областей, спромігся втілити в життя перший спільний гуманітарний проєкт «Допомога йде», у рамках якого проліковано майже 160 дітей війни. Мова про висококваліфіковане та безоплатне лікування в найкращих дитячих лікарнях Дніпра і Запоріжжя, про десятки складних хірургічних втручань, терапію, психологічну допомогу.
У тісній взаємодії із держадміністраціями прифронтових районів Донеччини ми знаходили важкохворих дітей і в супроводі батьків або родичів доправляли їх на «велику землю» до дбайливих рук лікарів.
Досі не йде з пам’яті один хлопчик із Авдіївки… Не пригадаю зараз його ім’я, але дуже чітко пам’ятаю обличчя. У автобусі, яким доправляли дітей на лікування, увагу привернув охайний хлопчик років 13-ти, який у навушниках сидів біля вікна і слухав якусь мелодію. Я звернувся до лікаря, котрий завжди супроводжував малечу: «Що з ним? Нібито цілком нормальним виглядає… Не хворим…» Потім дізнався, що на очах у хлопчика під час обстрілу загинула дівчинка. І за висновками лікарів, це залишиться з ним назавжди.
Я потім кілька разів приїздив до нього в лікарню… М’яча футбольного привіз… Якщо чесно, важко на душі було тоді. Важко і зараз. Усі ці невигадані історії, їхній біль, теж тепер зі мною назавжди. Тож придумувати новий проєкт не довелося. Просто продовжую справу, почату майже з початку війни.
Якщо говорити про особливість цього проєкту, він має вкотре привернути увагу спільноти, усіх небайдужих до проблем дітей війни і взагалі мешканців населених міст, містечок, селищ, що межують із районом ведення бойових дій. Адже там залишилися сотні, тисячі дітей, жінок, хворих, літніх людей… Вони – українці, котрі живуть на рідній українській землі, не покинувши її. Маємо надавати їм підтримку й допомагати.
– Що вже зроблено?
– Загалом, якщо говорити про допомогу дітям Донбасу, частково я на це запитання вже відповів. Якщо мова саме про благодійний проєкт з реалізації книжок дилогії «Листи здалеку», який тільки-но впроваджується, то, безумовно, я почав саме з написання книжок. Але серйозне підґрунтя як для виникнення самої ідеї – на виручені від продажу книжок кошти лікувати дітей із прифронтової зони з хворобами легень, так і для успішного його втілення у життя – це ті напрацювання, що вже зроблені за весь час моєї діяльності на Донбасі.
– Чи співпрацюєте з місцевими громадами в цьому напрямі?
– Так, і дуже плідно. Адже це стосується не тільки ретельного добору дітей, яких слід лікувати в межах благодійного проєкту.
З 2015 року підтримка місцевих райдержадміністрацій Донеччини стала запорукою успішного втілення в життя таких масштабних гуманітарних ініціатив військових, як «Допомога Схід», «АРТперемир’я», «Допомога йде!», «Подаруй дитині Донбасу книжку українською мовою» тощо. Зауважу, що цьогоріч продовження стратегічної гуманітарної ініціативи «Допомога Схід», спрямованої на допомогу медзакладам прифронтової зони Донбасу, схвалив Головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Руслан Хомчак, і її проведення доручено генерал-лейтенанту Сергію Наєву, котрий і заснував цей проєкт у 2018-му, обіймаючи посаду командувача Об’єднаних сил.
Особливо багато співпрацюємо із райдержадміністраціями Бахмутського та Мар’їнського районів. Ця співпраця втілилася в конкретні справи, які говорять самі за себе – понад 40 тонн гуманітарної допомоги медичного призначення на понад 10 мільйонів гривень, десятки безкоштовно вилікуваних дітей і дорослих, тисячі книжок українською мовою передані дітям, відбулися десятки вистав найкращих театральних колективів України, на яких побувало майже 6 тисяч дітей. Наведу одну цифру: 23 хірургічні операції з ендопротезування суглобів проведено для мешканців Мар’їнського району на базі 6-ї міської клінічної лікарні Дніпра за сприяння її головного лікаря, чудової людини й мого друга – Олександра Сірого.
Конкретні справи – найкращі аргументи переконання людей
– Як зустріли вашу ініціативу місцеві мешканці? Як вдається переконати батьків, щоб надали згоду на лікування їхньої дитини?
– Дуже влучне запитання і не таке просте, як може здатися на перший погляд. Взимку 2016-го, коли формували перші групи хворих дітей прифронтової зони для лікування на «великій землі», серед мешканців Верхньоторецького, Авдіївки, Мар’їнки, Нетайлового, Світлодарська хтось дуже наполегливо поширював чутки, що українські військові відбирають дітей «на органи», тобто, щоб ці діти стали донорами для якихось вигаданих трансплантацій. Можете собі уявити?!
Коли ж місцеві побачили реальні справи, що дітей лікують професійно і безкоштовно… все стало на свої місця. Потім просто черги були з тих, хто хотів взяти участь у проєкті.
З усіх бажаючих за допомогою місцевих лікарів ми відбирали найскладніші випадки, найскладніші захворювання…
Тож наші справи на Донбасі добре знають і переконувати нікого особливо вже не потрібно. Бо саме конкретні справи – ось аргументи, що мають найбільшу вагу в очах людей. Нам вірять люди. Зокрема і мешканці тимчасово окупованих територій. І повернення в Україну цих людей, насамперед їхньої свідомості – це питання саме конкретних справ.
На мою думку, значення та вплив на свідомість людей гуманітарних проєктів українських військових, що впроваджені та діють на Донбасі, важко переоцінити саме в цьому контексті.
– Скільки дітей із малозабезпечених сімей оздоровите цьогоріч? У яких лікувально-оздоровчих закладах вони отримають лікування?
– Мова йде про лікування та реабілітацію дітей із соціально незахищених родин із населених пунктів з лінії розмежування на сході України, котрі мають медичні рекомендації на лікування захворювань легенів. Це Мар’їнка, Красногорівка, Світлодарськ, Миронівський та інші населені пункти, мешканці яких потерпають від страхіть війни. За підтримки райдержадміністрацій Бахмутського та Мар’їнського районів сформовано групу з 30 дітей віком від 6-ти до 11-ти років, які на кошти, виручені від продажу книг дилогії «Листи здалеку», пройдуть лікування і медичну реабілітацію в унікальному спелеосанаторії «Соляна симфонія» в місті Соледар.
–‑ Чи матиме проєкт продовження? Якщо так, які регіони до нього залучать?
– Дуже хотілося, щоб цей і подібні проєкти стали… непотрібними. Щоб усі наші діти були здоровими та щасливими. І фізично, і духовно. Щоб у доброті та радості жили в оновленій Україні – вільній, незалежній, розвиненій економічно, духовно, культурно.
І саме такі проєкти – сходинки до цієї мети. Інколи ці сходинки дуже важко долати… Але той, хто ними йде і не зупиняється, – здолає. За себе можу сказати – працюватиму, доки це потрібно, доки є сили.
А нині до участі в проєкті залучатимемо інші прифронтові райони. Насамперед у Луганській області.
– І кілька слів для тих, хто захоче приєднатися до вашого проєкту
– Мені пощастило зустріти за роки цієї війни десятки небайдужих людей. Багато з них стали друзями, сподіваюся, і я їм став справжнім другом. Небайдужі, ті в кого живе серце – ось хто в усі віки випробувань для України перемагав… Навіть, якщо гинув у бою… І нині також – саме небайдужі, це ті, завдяки кому наша країна здолає, переможе всі труднощі, що випали на її долю.
Звертаюся до всіх, хто небайдужий, – будемо разом! У цій справі та в інших добрих справах. Бо тільки так щось зробимо.
Усі отримані від продажу книжок дилогії гроші перерахуємо на лікування дітей війни у спелеосанаторії «Соляна симфонія».
Книжки можна придбати на сайті інтернет-магазину Yakaboo
https://www.yakaboo.ua/ua/knigi.html?gclid=EAIaIQobChMIp8OY4YDK6gIVKSB7Ch0FiwpJEAAYASAAEgJEqPD_BwE , який надає підтримку благодійному проєкту, а також за посиланням: https://lystyzdaleku.wixsite.com/main
Ми разом!
Фото Дмитра Юрченка
