У натовпі — студенти, айтівці, ветерани й військові у пікселі. За кілька метрів рекрутери пояснюють різницю між підрозділами та спеціальностями,…
Це нині Петро Кадура є начальником відділу ‒ заступником начальника управління зв’язку виду Збройних Сил, його телефон не змовкає ні на хвилину, всіх підлеглих знає поіменно, а розробники лиш за голову беруться, коли бачать суворі вимоги до виробів…
А починалось усе з амбітної мрії 18-річного хлопця продовжити справу батька й дідуся. Своє повноліття Петро Кадура зустрів у дорозі. Вирушив у далекий путь – за п’ять тисяч кілометрів вступати до військового училища. Це було 37 років тому, в липні 1983-го. Хлопець твердо вирішив стати саме військовим зв’язківцем. Інших спеціальностей навіть не розглядав, адже і дід, і батько, і рідний дядько – армійські зв’язківці. Тож Петро Кадура жартує, що особливого вибору в нього не було.
— Звісно, хотів вчитись в Україні. Раз сходив до військкомату, другий, а рознарядки ані в Полтаву, ані в Київ – немає. Єдиний варіант – Сибір. Ну то що робити? Поїхав! Спочатку потягом до Москви, далі літаком… Ось так мене, звичайного сільського хлопця із Вінниччини, закинуло так далеко. Важко було опановувати ті технічні знання, втім жодного разу не пошкодував про свій вибір. Пам’ятаю, як ми з батьком сиділи і разом розбирали «морзянку». Тоді здавалось, що це якась «абракадабра» і я ніколи її не вивчу. Та батько завжди в мене вірив і пишався.
Уже понад десять років Петро Кадура служить у Командуванні Повітряних Сил, і вважає, що саме комунікація з підлеглими є запорукою успіху в роботі керівника. Потрібно вміти слухати й чути кожного військовослужбовця, давати можливість проявити «творчість» у вирішенні проблемних питань.
– А творчості у нас багато. Пам’ятаю, якось «модернізували» стару апаратну. Питаю у прапорщика: «І як тобі?» А він правдоруб такий, каже: «Та де там. І це не так, і це заважає…» Швиденько записую і наказую зробити, як він сказав. Мене запитують: «Пане полковнику, ви впевнені?» Я й відповідаю – «цей замовник проводить по кілька діб у цій апаратній, він точно знає, як буде зручно, швидко і якісно, а головне – результативно», ‒ розповідає полковник.
Петро Кадура переконаний, що кожна посада по своєму цікава й відповідальна. Як то кажуть, в армії легкого життя немає.
– Які б кар’єрні сходинки не долав, головним здобутком вважаю довіру людей, те, що найкращий комплімент для керівника, це коли люди не розбігаються навсібіч, а з усмішкою йдуть тобі назустріч. Адже, яку б новітню техніку ми не отримували, які б технології не впроваджували, саме люди є головною цінністю. Переконаний, що людям потрібно давати змогу розкривати думки, а це можливо лише тоді, коли вони не бояться керівника.
