ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #ВТРАТИ ВОРОГА #LIFESTORY #ГУР ПЕРЕХОПЛЕННЯ

Перша міжнародна миротворча операція – Ґрюнвальдська битва 1410 року

Лонгрід
Прочитаєте за: 10 хв. 15 Липня 2020, 14:02

Загальна політична ситуація

На початку XV сторіччя в Європі – в 1409 – 1411 роках йшла чергова війна, розпочата лицарями Тевтонського ордену. Її кінцевою метою було створення Великої держави тевтонів на півночі Європи – від острова Рюґен у Балтійському морі до Фінської затоки, із включенням до складу орденських земель нинішньої Польщі, Литви, Білорусі, Псковщини й володінь Великого Новгорода.

Великий князь Литовський Вітовт (у хрещенні Олександр) Кейстутович і король Польщі Владислав ІІ Ягайло чудово розуміли всю тяжкість боротьби з орденом ВКЛ і королівства Польського поодинці. Саме небезпека з боку Ордену – основа тодішнього союзу Литви й Польщі. В ім’я державних інтересів великий князь і король відкинули давні образи, що було непросто, особливо для Вітовта.

У кінці грудня 1408-го Вітовт таємно зустрівся з Ягайлом у Новогородку і вирішили почати війну з тевтонами заради повернення всіх захоплених ними спірних земель, а також припинити експансію Ордену. Вітовт не хотів починати війну передчасно. Тому не відповідав на численні провокації.

У листах до верховного магістра Ульриха фон Юнґінґена Вітовт запевняв того у своїх намірах дотримуватися умов Раційонського миру і  певною мірою зумів ослабити пильність хрестоносців. Вони до останнього моменту не втрачали надію вбити клин між Вітовтом і Ягайлом, адже тримали свій союз у таємниці та вирішили почати війну «як поспіє зерно», тобто усередині липня.

Напередодні битви

Обидві сторони готувалися до рішучої боротьби. Тевтонський орден придбав у країнах Європи додаткову зброю, зокрема, артилерію – бомбарди, продовольство. Орденське керівництво енергійно готувало до оборони замку і міста, набирало найманців, вело агітаційну кампанію на запрошення «лицарів-гостей», скликало місцеве ополчення.

Військо Великого князівства Литовського зібралося біля витоків річки Нарев і пішло уздовж Західного Бугу до міста Червіньска на Віслі. Тут воно 30 червня 1410 року поєдналося з військом Корони Польської, як і було передбачено на Брестської зустрічі в січні. З цього району 3 липня об’єднане військо Литви й Польщі рушило до кордону володінь Тевтонського ордену до Марієнбургу. Вітовт швидко привів військо в Польщу, пройшовши 600 кілометрів. З’єднання військ Вітовта і Ягайла стало повною несподіванкою для магістра. Також до війська приєдналися союзники з Чехії та Руської землі й татари, бо Орден становив загрозу для всіх.

Уранці 15 липня, до сходу сонця, союзники вийшли з табору під Дубровно в напрямку на Фауль – Танненберг. За 10 верст військо підійшло до озера Лаубензее (озеро Любень), де розмістилося трьома таборами (польським, литовським і татарським) уздовж зарослої чагарником болотистої заплави річки Маршу.

Битва

На світанку 15 липня 1410 року обидва війська зустрілися поміж селами Ґрюнфельд, Танненберг, Людвіґсдорф і Фауль. Тутешні пологі пагорби заввишки понад 200 метрів над рівнем моря розділяли досить широкі долини. Із трьох сторін місце битви оточували ліси. Великий магістр Ордену Ульріх фон Юнґінґен, обчисливши маршрут ворога, першим прибув сюди з військами і зміцнив позиції. За переказами, там облаштували замасковані «вовчі ями» ‒ пастки, розставили бомбарди (гармати), арбалетників і лучників. Великий магістр прагнув такими тактичними хитрощами компенсувати перевагу союзних військ у кількості. Військо Тевтонського ордену мало 51 хоругву і загальну чисельність близько 27 тис. воїнів. І складалося з орденських «братів» (близько 250), військ Ордену, ленників — лицарів німецьких, польських, пруського й литовського походження із земель Ордену. Були представлені «гості Ордену», які були зібрані в хоругві Святого Георгія – в основному німецькі й французькі лицарі, лицарі з Чехії, Сілезії, Швейцарії, Лівонії, а також найманці з Чехії, Моравії, Сілезії.

Військо Королівства Польського і Королівства Руського очолював Король Владислав ІІ Ягайло. Воно нараховувало 51 хоругву і загальну чисельність близько 18–20 тис. воїнів, із них близько 11 тис. – важкої кавалерії та 4 тис. піхотинців. У Ягайла були також 2 хоругви чеських найманців на чолі з Яном Соколом, серед них, можливо, був і Ян Жижка, майбутній вождь таборитів, а також воїни з моравців, силезців. Загони татар чисельністю від 1 до 3 тис. воїнів (за даними Яна Длуґоша, татар було всього 300), очолив хан Джелал ад-Дін, син хана Тохтамиша ‒ того самого, що спалив Москву в 1382-му.

Обидва війська вишикувалися навпроти один одного, уздовж північно-східної осі. Польсько-литовська армія розташувалася на схід Людвігсдорфа і Танненберга. Польська важка кавалерія утворила лівий фланг, литовська легка кавалерія ‒ правий, багато найманців розташувалися у центрі. Перед початком бою війська стали в три бойові лінії.

Військо хрестоносців розмістилося у дві бойові лінії. Третя лінія залишилася з магістром Ульрихом фон Юнґінґеном у резерві.

Хрестоносці, яким вдалося раніше підготуватися до бою, сподівалися спровокувати поляків і литовців атакувати першими. Їхні полки, одягнені у важку броню, мали стояти під палючим сонцем по дві години, чекаючи нападу. Орденські війська теж намагалися використовувати вогнепальну зброю, але під час битви пішов дощ, і в результаті пролунало тільки два залпи з бомбард.

Незабаром від Ордену до союзників прибули два герольди. Вони принесли два оголених меча ‒ від верховного магістра Юнґінґена королю Польщі Владиславу ІІ Ягайлу і від ґрандмаршала Валленрода великому князю Великого Князівства Литовського Вітовту — і на словах передали виклик на битву. Таке зухвальство мало спонукати польсько-литовське військо першим піти в наступ. Відомі нині як «Ґрюнвальдські мечі», вони стали одними з національних символів Литви й Польщі. Не дочекавшись наказу Ягайла, Вітовт одразу після того, як хрестоносці відкрили вогонь з бомбард, послав у наступ татарську кінноту з правого флангу. Перша лінія литовської армії – важкі кіннотники – з криком «Вільна!» посунули за татарами хана Джелал ад-Діна. Згідно з «Хронікою Биховця» частина татарських вершників із перших рядів провалилася до «вовчих ям», де вони загинули або дістали серйозні поранення. Однак завдяки розгорнутому шикуванню більшість вершників об’їхали пастки.

Польові дослідження археологів встановили, що «вовчі ями» на полі відсутні. Це вигадка хроністів, аби підкреслити винахідливість такого способу ведення бою.

Вершники Великого Князівства Литовського атакували хоругви Великого маршала Фридріха фон Валленрода і, щоб вклинитися в бойові лави хрестоносців у важких обладунках, мали скидати супротивника з коня або вбивати його одразу. З цією метою татари використовували аркани, а вершники — списи з гаками. Приблизно за годину бою Валленрод наказав лицарям йти в контрнаступ.

Щоб уникнути розгромної атаки важкоозброєних німецьких лицарів, татари і вершники литвинів відірвалися від противника і рушили в напрямку на північний захід від Танненберга. Опинившись на деякий час наодинці з хрестоносцями, під їхнім натиском частина литовських ланок почала відступати. Але то був лише тактичний прийом.

Частину військ хрестоносців, які погналися за втікачами, оточили й знищили в литовському таборі.

Князь мусив був за будь-яку ціну втримати свої позиції, щоби прикрити поляків від удару в фланг і з тилу. Війська князя Лугвенія виконали це завдання, зазнавши значних втрат.

Як писав хроніст, «У цій битві руські лицарі Смоленської землі наполегливо боролися, стоячи під власними трьома прапорами, одні тільки вони не вдалися до втечі, і тим заслужили велику славу». Російські історики, а рівночасно і вся російська державно-пропагандистська машина, століттями приписують ці хоробрі вчинки «російським смоленським полкам», причому одразу трьом. Проте Смоленськ, Орша та Мстислав були містами Великого Князівства Литовського, виставили на битву по одній хоругві, і нікого й нічого «російського» в них не було.

У той час, як литовські війська відступали, почалася велика кінна битва між польськими й тевтонськими силами.

Ударний лицарський загін орденської кінноти вклинився углиб польських хоругв, схрестивши мечі та списи з кращими лицарями армії Ягайла – лицарями Краківської землі.

У жорстокому бою прапор Польського королівства упав на землю. Це був найкритичніший момент битви при Грюнвальді (для німців – при Танненбергу). Тевтони, які бачили падіння Краківської хоругви, сприйняли це падіння як божий знак і почали співати великодній гімн «Христос воскрес із мертвих, смертію смерть подолавши»… (Christ ist erstanden von der Marter alle). Тоді король Владислав ІІ Ягайло послав на допомогу резервні хоругви, зокрема, хоругву Галицької землі. Цікава обставина – військо вчорашнього язичника Ягайла, що раптово став королем християн, поляків, йшло на військо ордена Пресвятої Діви Марії під урочистий спів молитви Їй же, Пречистій Діві: «Богородице Діво радуйся…»

У зустрічному кінному бою військам Ягайла довелося важко, вони насилу стримували натиск 20 хоругв великого комтура Куно фон Ліхтенштайна. Ягайло розгорнув резервні війська ‒ другу лінію армії.

Магістр Ордену Ульріх фон Юнгінген мав у резерві ще 16 хоругв, приблизно третину армії хрестоносців. На п’ятій годині битви, побачивши, що литвини відступають, він вирішив, що з ними як бойовою силою все скінчено, і повів резерв у тил польських військ. Владислав ІІ Ягайло розгорнув останні резерви ‒ третю лінію армії. Дійшло знову до епічної сутички закутих у броню кінних мас.

Жорстокий рукопашний бій докотився до польського командування, і один із хрестоносців, пізніше ідентифікований як Леопольд або Депольд Кекеріц, кинувся навпростець до короля Ягайла. Секретар Ягайла, Збіґнєв Олесницький, врятував Владиславу ІІ життя. Отримавши королівську милість, згодом він став одним із найвпливовіших людей Польщі того часу.

Одночасно з боєм у центрі розташування польских хоругов кіннота Вітовта успішно повернулася на поле бою і нанесла сильний та неочікуваний противником удар на лівому фланзі Ордену, кіннота якого загрузла в бою з польськими хоругвами й втратила маневреність.

Не виключено, що попри чисельну перевагу союзників, хитрий маневр Вітовта і стійкість полків Лунґвена (Симеона) Ольгердовича, тевтони все ж здобули б верх у цій битві, якби не зрада в їхніх власних лавах. Прапороносець лицарів Кульмерланда або Кульмської (Хелмінской) землі – васалів Тевтонського ордену, Ніккель (Нітце) фон Реніс подав соратникам помилковий (чи зрадницький – є різні тлумачення) знак до відступу, чим викликав більше сум’яття в рядах орденських військ. Помітивши, що вороги «показали спину», Вітовт миттю зреагував і атакував відступаючих.

У великого магістра була можливість втекти з поля бою, але нібито він гордо заявив:  «Не дай мені Бог залишити це поле, на якому загинуло стільки доблесних мужів!» Великий магістр Ордену Ульрих фон Юнґінґен у запеклому бою поліг.

Після загибелі Великого магістра Юнґінґена і відмови частини тевтонців продовжувати бій, армія Ордену почала відступ, який частково перетворився на втечу. За таких обставин Ґеорг фон Керцдорф – хорунжий відбірної хоругви св. Георгія – опустив прапор, став на коліна і здався в полон із залишками лицарів, яких залишилося всього 40 осіб. Слідом за ними почали здаватися у полон іноземні лицарі, які перебували в армії Тевтонського ордена як гості, найманці, союзники чи піддані.

Багато хрестоносців уникнули оточення або вирвалися з нього, засіли в своєму ваґенбурзі (таборі з возів) біля села Грюнефельд (Грюнвальд). Оточений рядами возів, забезпечений піхотою, табір давав можливість оборонятися. Але успішної оборони не вийшло. Рішучою атакою ваґенбурґ захопили, майже всіх його захисників убили.

Приблизно о 18 годині вечора битва закінчилася взяттям польської та литовської піхотою вагенбурга Ордену. Геройську смерть на полі брані взяли майже всі сановники Тевтонського ордену.

Польський історик Стефан Кучинський стверджував, що з боку Ордену загинуло близько 18000 лицарів, солдат і челяді з обозу, приблизно 14 тис. потрапили в полон. Трохи більше 1400 лицарів і кнехтів, зокрема, 77 арбалетників, зуміли дістатися до Марієнбурга. Втрати союзників убитими, імовірно, були на 2–3 тис. осіб менше.

Серед учасників битви були тисячі русинів-українців, а значить ми, їхні нащадки, маємо пишатися роллю спадкоємців Грюнвальдської перемоги.

Після битви

Завершив Велику війну Торуньський мир 1 лютого 1411 року. Мирні домовленості були відносно м’які для Ордену: він втрачав Жемайтію на користь Великого князівства Литовського, Добжинську землю на користь Польщі й виплачував грошову контрибуцію. Однак фактичне знищення армії, необхідність виплати контрибуції і викупу за полонених лицарів підірвали економічну могутність тевтонців ‒ низка ганзейських міст відмовились від союзу з ними, приплив найманців і лицарів із Центральної Європи скоротився.

Незабаром після цього, під час Тринадцятирічної війни, Орден остаточно розгромила польська держава вже без участі Великого князівства Литовського. Орден проіснував до 1525 року, коли Великий магістр Тевтонського ордену Альбрехт Гогенцоллерн Бранденбурзький перейшов у протестантизм і оголосив про створення герцогства Прусія ‒ першої протестантської держави в Європі та світі. Релігійним натхненником та автором цього плану був проповідник Мартін Лютер.

Отже, то була перша миротворча операція об’єднаних сил проти агресора.

Автор висловлює вдячність Олексі Руденку, президенту ГО «Департамент воєнно-культурної антропології», за надані матеріали

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас в Telegram
@armyinformcomua
Не дронами єдиними: 63-тя бригада оприлюднила кадри ближнього бою піхотинців

Не дронами єдиними: 63-тя бригада оприлюднила кадри ближнього бою піхотинців

Коли окупантам вдається прорватись до позицій, за діло беруться піхотинці — вони без зволікань зустрічають і ліквідовують москалів. Саме так вчинили воїни-піхотинці 63-ї окремої механізованої бригади.

Дронарі Залізної бригади продовжують вичищати Харківщину від непотребу

Дронарі Залізної бригади продовжують вичищати Харківщину від непотребу

Оператори дронів Третьої окремої важкої механізованої Залізної бригади ні на мить не зупиняють бойову роботу у своїй зоні відповідальності.

«Швидкоскид» з транспорту: єгері 68-ї бригади знищують хитрих окупантів

«Швидкоскид» з транспорту: єгері 68-ї бригади знищують хитрих окупантів

Оператори БПЛА 68-ї окремої єгерської бригади ліквідували транспорт з окупантами, хож деякі і намагалися зістрибнути з автівки на ходу.

Переправляв ухилянтів та сигарети: на Закарпатті викрили прикордонника-контрабандиста

Переправляв ухилянтів та сигарети: на Закарпатті викрили прикордонника-контрабандиста

На Закарпатті викрили прикордонника, який незаконно переправляв до Румунії сигарети та військовозобов’язаних чоловіків, які ухилялися від мобілізації.

Унікальна спецоперація: з окупованих територій звільнили ветерана ЗСУ та бійця НГУ, який був в рабстві у колаборантів

Унікальна спецоперація: з окупованих територій звільнили ветерана ЗСУ та бійця НГУ, який був в рабстві у колаборантів

За координації Військового омбудсмана бійці загону спеціальної розвідки ВМС «Янголи» повернули додому 29-річного ветерана ЗСУ і 34-річного військовослужбовця Національна гвардія України, який понад три роки вважався зниклим безвісти, а насправді був у полоні й рабстві на тимчасово окупованій території.

НРК, автівки та мототранспорт: аналітика ураження від полку «Рейд»

НРК, автівки та мототранспорт: аналітика ураження від полку «Рейд»

Євген Українець, командир взводу ударних БпАК 413-го полку СБС «Рейд» проаналізував бойову роботу підрозділу та уражені цілі.

ВАКАНСІЇ

Стpілець, помічник гpанатометника, військовослужбовець

від 25000 до 125000 грн

Київ, Київська область

Кухар, військовослужбовець

від 20000 до 50000 грн

Дніпро

Військова частина А7408

Зв’язківець, військовослужбовець

від 20000 до 100000 грн

Дніпро

Інженерний батальйон Сил ТрО ОК Схід (в/ч А4806)

Оператор радіолокаційної станції

від 20000 до 120000 грн

Геча, Закарпатська область

Командир гармати, сержант

від 20000 до 120000 грн

Дніпро, Дніпропетровська область

Льотчик-штурман вертольоту екіпажу

від 50000 до 50000 грн

Ужгород

Харківська окрема авіаційна ескадрилья

--- ---