У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Прізвисько «Багдад» причепилося до Руслана Боровика на Донбасі, наче реп’ях, хоча зовнішність у хлопця відверто слов’янська. І Руслан, не мудруючи, взяв його за позивний. У 2004-2005-му він за контрактом воював у складі українського миротворчого контингенту в Іраку. Тож підстава для такого бойового імені мала місце.
У новому підрозділі не відразу стало відомо, що Руслан брав участь у найпершому бою українських підрозділів 6 квітня 2004 року в місті Ель-Кут, хоча про ту баталію в коаліційних військах ходили сказання. Бо його механізована рота добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем противника, що атакував, допоки не підійшла підмога. Рота розірвала оточення та продовжила бій пліч-о-пліч із польськими й американськими військовими.
Руслан брав участь у першому бою українських підрозділів 6 квітня 2004 року в Ель-Куті. Його рота добу тримала кругову оборону під шквальним вогнем переважних сил противника.
Набутий реальний бойовий досвід дуже швидко зробив солдата авторитетною особою в роті вогневої підтримки 90-го окремого аеромобільного батальйону. «Багдад», за відгуками побратимів, умів усе: уражати рухомі й нерухомі цілі на різних, зокрема граничних, дистанціях, маскуватись, самостійно визначати першочергові цілі, користуватись усіма денними й нічними приладами спостереження й прицілювання, орієнтуватись на полі бою.
«Багдад» придумав, як застосувати відбиту в бойовиків протитанкову рушницю — вона в його руках стала потужним засобом далекобійної протиснайперської боротьби.
У першу ротацію на захист Донецького аеропорту він взагалі дістав репутацію непосидька, бо в зону уваги хлопця потрапляли всі небезпечні напрямки. Він був скрізь: підміняв ротних кулеметників, ходив у вилазки, вираховував ворожих снайперів й гранатометників, заміновував позиції та полював на ворожі диверсійні групи.
Ще «Багдада» в роті цінили за хоробрість і солдатський універсалізм. Руслан чудово володіє всією стрілецькою зброєю, міг замінити будь-кого з ротних спеціалістів. Це він, наприклад, придумав, як застосувати відбиту у бойовиків протитанкову рушницю — вона в його руках стала потужним засобом далекобійної протиснайперської боротьби. Кулі ПТР на відстанях до 700 метрів прошивали наскрізь товстезні стіни будівель і розбивали хитрі гнізда, де раніше ворожі снайпери почувалися в безпеці.
На летовищі «Багдад» дістав важку контузію й кульове поранення в ногу. Але незабаром повернувся в рідний батальйон як командир відділення й продовжував воювати в районі того ж таки Донецького аеропорту до останнього дня його захисту…
Саме «Багдад» придумав спосіб «висвітлення» ворожих позицій. Вогнем з гранатомета він руйнував стіни так, щоб з різних точок огляду бійці підрозділу могли вирахувати супротивника за всяких умов, без шансу для нього на замаскований підхід.
А коником Руслана був гранатомет. У бою на сам постріл іде секунда-півтори. Але готується він, буває, годинами: треба виявити найнебезпечнішу ціль, визначити позицію, з якої плануєш стріляти, розвідати розташування інших вогневих точок, з яких ворог поведе вогонь у відповідь та намітити шляхи відходу.
На летовищі «Багдад» дістав важку контузію й кульове поранення у ногу. Після реабілітації повернувся у рідний батальйон як командир відділення та продовжував воювати в районі того ж таки Донецького аеропорту до останнього дня його захисту…
