Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Про перших водолазів розповів ще Аристотель, який жив у IV столітті до н.е. В одній зі своїх книг він описав спеціальні засоби, схожі на невеличкий водолазний дзвін, а також про шкіряні торби з запасом повітря та шоломи з трубками для дихання. У 480 році до н.е. розпочалася перша в історії морська війна між персами й греками. З початку бойових дій на морі з’явилися перші бойові пірнальники. Війська перського царя Ксеркса переправились наведеним понтонним мостом через протоку Дарданели й почали рухатись в Еладу північним узбережжям Егейського моря. Перський флот ішов паралельно військам уздовж берегової лінії. Нечисленний флот греків чекав ворога біля мису Атемісій (острів Евбея). Перси відправили 200 бойових кораблів до острова, щоб закрити протоку, яка відділяла греків від материка. Саме в цей час була здійснена перша диверсійна операція підводних плавців. Серед ночі вони таємно обрізали якоря перських кораблів, які стояли в очікуванні світанку. Зрештою, це й призвело до поразки останніх.
Римляни, скориставшись досвідом греків, створили свій спеціальний підрозділ (урінаторес) із підводних диверсантів. Головне їхнє завдання – розвідка та диверсії у ворожих портах.Також їх долучали до обстеження і ремонту власних кораблів під водою. Крім перерізання якірних канатів, римські диверсанти за допомогою свердла робили отвори в підводній частині ворожого корабля, що призводило до його затоплення. Також могли темної ночі зачепити буксирними канатами корабель і непомітно для команди, яка спала, відтягнути його в розташування своїх військ. Застосовували й абордаж судна з-під води. На світанку, коли сон екіпажа найміцніший, плавці непомітно забиралися на борт корабля, який стояв на віддаленні від берега, та зненацька нападали на команду. Особливо вдалим цей «номер» був у боротьбі римського флоту з піратами на Середземному морі. Рим дуже високо цінив заслуги водолазів, які створили свій статут та правила. Фактично це була численна корпорація диверсантів.
У 1502 році відомий італієць Леонардо да Вінчі створив рукопис «Атлантичний кодекс». У ньому описує, як знищувати кораблі з-під води за допомогою мін, начинених порохом, топити, висвердлюючи дірки в корпусах, підпалювати зі спеціальної бомбарди, спорядженої «грецьким вогнем» (прототип вогнемета), а також утруднювати маневри ворожого флоту шляхом закріплення якорів на глибині спеціальними гвинтами. Через кілька століть науку великого італійця взяли на озброєння, але вже з використанням технічних новинок.
Італійська десята флотилія легких сил (Decima flottiglia MAS)
У ХХ столітті перший сучасний підрозділ морських котиків створили в Італії. У пошуках засобів боротьби з набагато сильнішим британським і французьким флотами командування італійського флоту вирішило розробити план використання бойових плавців. У 1936 році створили спецпідрозділ – «Десята флотилія легких сил». «Десятка» мала на озброєнні підводні човни, обладнані для доставки в район бойових дій диверсантів разом із підводними механізованими транспортними засобами, а також швидкісними катерами, начинених вибухівкою.
У 1940 році для «десятки» вибрали двамодернізовані дизель-електричні субмарини «Гондар» і «Ширє». На їх корпуси встановили спеціальні контейнери (3 штуки), в кожному з яких могли розміщувати торпеди «Майале», керовані людиною. Підводний човен приховано підходив до місця проведення операції, пірнальники на торпедах уночі проникали в порт противника. Там мінували судна, які стояли на якорях, і поверталися на субмарину. За деякий час після встановлення заряду відбувався підрив. Командиром підводного човна «Ширє» був капітан 2-го рангу Юніо Валеріо Боргезе (майбутній командир десятої флотилії).
Про себе десята флотилія гучно заявила на весь світ 21 вересня 1941-го. Італійських бойових плавців доставили на рейд Гібралтара на «Ширє», де за допомогою торпед-транспортувальників поставили магнітні міни під ворожі судна й знищили три транспорти. Через три місяці в Олександрійському порту десята флотилія підірвала два англійські лінкори «Велієнт» і «Куін Елізабет». Британці тоді не були готові до ведення такої війни та ефективних засобів боротьби з морськими диверсантами не мали. Італійці нарощували діяльність незвичайної флотилії, здійснивши низку успішних операцій в портах Алжиру і Туреччини. До капітуляції Італії в листопаді 1943 року вдалося потопити й нанести серйозні ушкодження 23 транспортам загальною водотоннажністю понад 200000 тонн. Значний успіх на морі досягнутий дуже незначними силами – п’ятдесят бойових пірнальників, озброєних магнітними мінами.
Підводні спецпідрозділи союзників
Під враженням від ефективних дій італійців Британія вирішила задіяти в операціях власних бойових плавців. Морські спеціалісти ретельно вивчали трофейне спорядження: гідрокостюми, дихальні прилади, транспортні засоби, магнітні міни. Створивши власні зразки, засновано дослідний підводний підрозділ адміралтейства. 3 січня 1943-го в порту Палермо на Сицилії британці потопили легкий крейсер «Ульпіо Траяно» та транспортне судно. 23 червня 1944 року в порту Спеція бойові плавці потопили важкий крейсер «Больцано» водотоннажністю 14 000 тонн, який після капітуляції Італії захопили німці. Цього ж таки 1944-го в Малаккській протоці британські диверсанти затопили транспортні судна японців загальною водотоннажністю 20000 тонн.
Починаючи з 1942 року в Британії розпочали будівництво субмарин класу «Х» водотоннажністю до 30 тонн, довжиною 15-16 метрів для доставки бойових плавців до місця операції. Кожен човен транспортував два потужні заряди вибухівки або кілька магнітних мін. За допомогою таких човнів 22 вересня 1943-го британці підірвали німецький лінкор «Тірпіц», який перебував у той час на півночі Норвегії. Під час десантних операцій союзників у Європі бойові плавці виконували підводне розмінування французького узбережжя, знищували перешкоди для десантних транспортів, збирали відомості про течії та характер ґрунтів.
Досвід італійських і британських бойових плавців переконливо довів: кількадесят хоробрих, добре підготовлених бійців, використовуючи прості й дешеві засоби, здатні досягнути видатних результатів. Психологічний ефект від зухвалих атак на добре захищені військово-морські бази був надзвичайним.
Американське командування у травні 1943 року створило свій перший загін бойових пірнальників. Основним їхнім завданням стало забезпечення висадки десантів на острів Сицилія у 1943 році та Нормандії 1944-го. Але до основної роботи їм довелося взятися під час операції на островах Тихого океану. Офіційно ці загони називали командами підривних робіт, розвідки, розмінування і знищення японських протидесантних загороджень. До кінця війни чисельність бойових пірнальників ВМС США сягнула 3,5 тисяч, які діяли у складі 34 загонів.
Диверсійно-штурмовий загін третього рейху «Кляйнкампффербанд»
Командування німецького військового флоту в березні 1944-го створило диверсійно-штурмовий загін «К» (з’єднання малого бою). На озброєння взяли надмалі субмарини й катери з вибухівкою. На відміну від інших країн, німці від початку передбачали проведення диверсій не тільки на морі, а й на річках. Цілями були мости, греблі, радіолокаційні станції, вузли зв’язку, позиції берегової оборони. З’єднання «К» здійснило низку вдалих операцій, серед яких – знищення шлюзу в порту Антверпена, підрив мостів через річки Орні Ваал у Голландії й через річку Одер у східній Німеччині.
«Єдиний найлегший день був вчора»
Нині в світі одним із найпідготовленіших та технічно оснащених є підрозділ спецпризначення Військово-морських сил США – SEAL «морські котики». Елітний підрозділ спеціальних військ використовують для розвідувальних та диверсійних операцій, у спецопераціях проти терористів й інших видах нетрадиційних військових дій.
Із 1962 року бійці цього загону брали участь у величезній кількості операцій по всьому світові. Потрапити до лав «морських котиків» вважається так само престижно, як вступити в Гарвард, але зараховують до підрозділу лише найбільш фізично й психологічно підготовлених. Недарма девіз SEAL – «Єдиний найлегший день був вчора».
Після закінчення Другої світової, крім військово-морських сил і сухопутних військ, власних бойових пірнальників мають спецслужби різних країн. У ХХІ столітті відбувається переоснащення надсучасними технічними пристроями та зброєю таких підрозділів, що значно збільшує їхні можливості.
