«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Після окупації Криму російськими агресорами у 2014 році база ВМС України розташувалася в Одесі. Але ж символічно, бо саме в цьому місті зародився військовий флот України. Численні факти свідчать про те, що Одеса як місто з’явилася завдяки рукам і шаблям мореплавців-козаків. Ноу-хау українців — козацькі чайки або байдаки — вузькі та довгі дерев’яні судна виявилися вкрай ефективною зброєю проти великих вітрильних кораблів турків. Чайки були легкі й маневрові. Вони буксирували судна з десантом й успішно штурмували ворожі вітрильники. Тривалий час Чорноморська козацька флотилія була головною ударною силою російського флоту. У різні періоди вона налічувала від 50 до 200 чайок.
Як стверджує Олександр Палій, український історик, автор книг «Історія України» (2010), «Ключ до історії України» (2005), запорожці відіграли головну роль у захопленні турецької фортеці Хаджибей (нині — м. Одеса).
Після руйнування Московією Нової Січі й ліквідації Війська Запорізького у 1775-му більша частина козаків таємно зібралася на байдаках і рушила на землі, що тоді належали Туреччині. Вони оселилися спочатку поблизу Хаджибея. Згодом більшість з них перебралася на лівий, а пізніше й на правий берег Дунаю, заснувавши Задунайську Січ (1776–1828 роки). Але в околицях і на території самої Одеси лишилося чимало запорожців. Досі в околицях міста в найстаріших селах регіону (Усатовому тощо) є цвинтарі зі старовинними козацькими хрестами, старішими за перейменування Хаджибея на Одесу. З початком нової російсько-турецької війни (1787–1791 роки) російський уряд враз згадав про запорожців. У лютому 1788 року царат створив особливе Чорноморське козацьке військо з колишніх запорожців під керівництвом запорізьких старшин Білого та Захарія Чепіги. Російський генерал Кутузов перед боєм особисто прибув до козацького кошу, щоб повернути військові клейноди Запорізької Січі, відібрані під час її розгрому російськими військами.
Козацька кіннота відразу заволоділа околицями Хаджибея, а з моря вдарив десант, який висадився на мілководді з чайок і після нетривалого, але запеклого штурму війська взяли фортецю. Як писав Хосе де Рібас: «перемогу відзначили в грецькому шинку під звуки козацького гопака». Тоді ж українські козаки захопили турецькі фортеці Акерман (нині — м. Білгород-Дністровський) та Тягиню (нині — м. Бендери у Молдові). Також вони брали участь у штурмі турецьких фортець Тульча, Ісакча й Кілія.
Українські моряки під керівництвом Антона Головатого внаслідок раптового штурму захопили турецьку фортецю на острові Березань. Загалом під час війни 1787–1791 років в операціях під Кінбурном, Очаковом, Фокшанами, Римником, Хаджибеєм, Килією, Ізмаїлом, Бендерами брали участь кілька десятків тисяч наших козаків.
«Князь таврійський» Григорій Потьомкін спеціальним розпорядженням наказував набирати на новостворений російський Чорноморський флот моряків з-поміж козаків і селян Південної України: «Матросов набирать для флоту Черноморского из казаков запорожских и крестьян полуденной Малороссии, как извечно опытных мореходов и победителей во множестве сражений и баталиях морских с неприятелем».
Козаки сподівалися, що вірною службою та боротьбою проти спільного ворога можна заслужити в колонізаторів право вільно жити на рідній землі. Натомість частину козаків фактично депортували за межі України — на Кубань. Хоча ще в 1790-му фаворит цариці Григорій Потьомкін від її імені обіцяв чорноморським козакам за бойові подвиги землі між Південним Бугом та Дністром до Чорного моря. Українським козакам, які своєю кров’ю відвоювали нові землі в Туреччини, місця на рідній землі не знайшлося. Імперії не були потрібні «вільні українці», вона прагнула використати їх у війнах як гарматне м’ясо й загарбати та колонізувати південні землі, зокрема одвічно козацькі.
