Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Путінський парад, який «побєдобесно» тарахкотів стройовим кроком, лязкотом бронетехніки та психоделічними пропагандистськими речівками в 28 містах РФ, докотився і найзахіднішої точки «імперії» – міста Калінінград (окупований Кенігсберг). Тут в урочистому строю обмінювались короновірусною інфекцією моряки двічі Червонопрапорного Балтійського флоту. Родзинкою цих урочистостей стала жінка в званні старшого прапорщика, яка так старанно «тягнула ніжку», що аж загубила туфлю. За це після параду її нагородили грамотою, квітами і, навіть, пам’ятною медаллю.
І більше нічого примітного в цьому дійстві не було б, якби не один цікавий персонаж, який командував цим парадом. У командувачі дійством не важко було впізнати колишнього заступника очільника Військово-Морських Сил України віцеадмірала Сергія Єлісеєва, який так активно прислужувався ворогу, що нині «служить Російській Федерації» на посаді заступника командувача Балтійського флоту й керує там питанням бойової підготовки, куди його призначили майже одразу після зради Україні в липні 2014 року. Посаду Єлісеєв отримав, проте його «бойовий» шлях на службі ворогу не такий «орденоносний», як у ВМС України. А тому, щоб прикрасити свій мундир на параді, цей персонаж вирішив повісити на себе… українські нагороди. Більш того, щоб не виділятися серед нових колег, той «пересадив» українські медалі на п’ятикутні колодки на кшталт російських!
Звісно, такий вчинок зрадника не пройшов повз увагу українських користувачів соцмереж. Так, користувач Тимофей Гольц написав:
«Слава Нації! Смерть ворогам!
Протягом тривалого часу в тилу ворога, ризикуючи своїм життям та здоров’ям, трудиться агент, віцеадмірал Сергій Єлісєєв. Із завданнями щодо розвалу системи бойової підготовки, нині Балтійського флоту російської федерації, з якими він справляється. За це отримує державні та відомчі відзнаки України, а також слова вдячності й пам’яті, й бажання неодмінної зустрічі.
Проте НАТівські розвідники просять свого агента в Росії, віцеадмірала Сергія Єлісєєва, раніше визначеного йому часу не вскриватися і не одягати на парадну форму російського військово-морського флоту державні та відомчі нагороди України: ордени Богдана Хмельницького ІІ та ІІІ ступенів (отримані за здобуття надзвичайно важливої таємної інформації про функціонування флоту РФ), щось схоже на «Знак пошани» від Міністерства оборони України та «Славу і честь» від Генерального штабу України (за відданість святій справі захисту Батьківщини від російського агресора).
Хоча, які там слава і честь!? Це не про Єлісєєва.
Це те саме, щоб Штирлиць вийшов в 1944 році перед Рейхстагом зі своїми Зіркою Героя Радянського Союзу чи з іншими відзнаками того союзу.
Треба зібрати агентів на проведення занять з бойової підготовки в “Десні”. Там і вимоги до маскування довести…»
