Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
За плечима Андрія чималий воєнний досвід, п’ять ротацій на фронті, багато пройдених з боями кілометрів шляху й низка звільнених населених пунктів Донеччини та Луганщини. Згадує, як до війни працював за кордоном, чимало заробляв та їздив на дорогих спортивних мотоциклах.
— Але коли РФ розв’язала війну проти України — це була зовсім інша річ. Довелося терміново закривати всі справи та їхати захищати Батьківщину. А як інакше? В Україні живе моя донька, житиме мій онук, який от-от народиться, — ділиться Андрій. — Та й іноземець, якому нікуди повертатися, за кордоном — ніхто, біженець. А в реанімовану Російську імперію чи совок я б точно не хотів.
Повернувшись у рідні Суми, чоловік одразу попрямував до військкомату. Попри те, що не мав воєнного досвіду, зажадав, аби направили служити виключно у бойову бригаду. Там побажання завзятого добровольця врахували. Прискорений курс підготовки у навчальному центрі — й на передову, де відразу потрапив у стрімкий вир подій.
92-га, бійцем якої став Андрій, тоді вела бої за Щастя. Ворог не полишав спроб захопити місто, стягував сили, гатив зі всіх калібрів, сипав «Градами». Це було жорстке бойове хрещення. І разом з бойовим досвідом чоловік дістав ще й важке поранення під час відбиття чергової атаки окупантів. На щастя, медики швидко евакуювали його з поля бою. Далі — шпиталь, реабілітація та знову на передову, до побратимів…
Нині, коли бригада перебуває у пункті постійної дислокації, Андрій як головний сержант механізованого взводу активно займається підготовкою особового складу. Муштрує підлеглих, готує новобранців до майбутніх боїв, з власного бойового досвіду розповідає про особливості позицій та підступність ворога поблизу Щастя, Красногорівки, Мар’їнки, Авдіївки…
— Приказка «Важко в навчанні — легко в бою» ніколи не втратить своєї актуальності, — каже чоловік. — Боєць мусить досконало володіти дорученими йому зброєю та технікою й уміло користуватись усім озброєнням підрозділу. Крім цього — впевнено діяти у складних бойових умовах самостійно та злагоджено у складі підрозділу. Навчити цього та як уберегтися від ворожої кулі й повернутися додому цілим — одне з основних моїх завдань як сержанта. Тож після ротації бригади короткий заслужений відпочинок бійців і — знову до бойової роботи. У піхоті інакше не буває.
Про плани на майбутнє після перемоги Андрій каже просто: «Жити!» А ще додає, що за кордон більше не поїде. Працюватиме й відпочиватиме в рідній Україні. Недаремно ж так затято її захищає вже понад п’ять років!
