Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Напередодні Дня медиків кореспондент АрміяInform поспілкувався з майором медичної служби Олегом Барничем, який нині виконує завдання у складі українського національного контингенту Місії ООН зі стабілізації в ДР Конго.
Поговорили про те, чи знадобився афганський досвід під час проведення АТО у 2014 році, як приготувати яєчню на броні та хто вплинув на вибір молодого Олега Барнича армійського життя.
«У мене понад 20 рейдів було в Афгані»
— Я з села Кропивник Калуського району Івано-Франківської області. Мати моя штукатур, батько, поки жив, був столяром, є три рідних сестри. У 1980 році поступив до Івано-Франківського медичного училища. Після цього — строкова служба. Проходив її у Демократичній Республіці Афганістан у місті Шанданд, — розповідає майор.
За його словами, більшу частину строкової служби був санінструктором у медсанбаті.
— Якщо брати «учєбку» та Афган, то усього 19 місяців я там був. Усе, що згадую, — війна та поранені. І ще постійно хотілося там холодної води — як удома, у Кропивнику. Афганістан — це взагалі гори та пустеля. Люди живуть здебільшого там, де є річки. 31 грудня там температура 35 градусів. В обід у пустелі, якщо кинути сире яйце на броню, то шкарлупа відлітає, і яйце смажиться прямо на броні… — згадує офіцер.
Він розповів про найжахливіший випадок, який стався з ним в Афганістані.
— Йшла наша колона, перевозила паливо, й одночасно підірвались 15 машин. Наїхали на вакуумні міни. Це у 1985 році сталося. Деякі хлопці тоді згоріли живцем, бо машини з паливом одразу вибухали. Наступна колона, що за нами йшла, всі наші згорілі машини покидала у прірву. Восьми пораненим ми надали допомогу на місці, десять людей евакуювали вертольотом… У мене взагалі понад 20 рейдів було в Афгані. Отримав медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», — ділиться спогадами Олег Барнич.
Каже, що після служби в Афганістані міг обрати цивільне життя, але вирішив пов’язати долю з армією.
— Після строкової поступив до Львівського медінституту. А там більше ніж половина людей на військовій кафедрі — офіцери, які теж служили в Афганістані. Переконали мене після 4-го курсу перейти до Саратовського військового інституту на військово-медичний факультет.
«За всю ротацію у нашому загоні не сталося жодного випадку захворювання на малярію!»
— Декілька ротацій було у мене в миротворчих місіях у країнах Африки. Був начальником медичної служби загону. Одна з моїх ротацій у Конго тривала з травня 2014-го до лютого 2015 року — і за весь цей час у нашому загоні не сталося жодного випадку захворювання на малярію! Вважаю це своєю і командира заслугою. В історії наших миротворчих місій — це єдиний такий випадок, — підкреслює майор медичної служби.
Окрім Афганістану та миротворчих місій, він пройшов і найважчий 2014 рік на сході України.
— 8 березня 2014 року нашу частину підняли по тривозі й відправили на схід. Ми мали евакуйовувати поранених з «передка» — перевозили до госпіталю та лікарні Мечникова у Дніпрі… Ротації у нас тривали по 4 місяці. Застосовували ми там і афганський досвід. Наприклад, під час охорони та оборони табору, у якому стояли, використовувався афганський варіант: як пости розмістити, де кулемети або сигнальні міни поставити, що вартові мають робити, — зазначає офіцер.
За його словами, навіть у сортуванні поранених теж спочатку використовувався досвід війни в Афганістані.
— Якось ми мали евакуювати поранених — 22 легких і 4 важких. Пам’ятаю, у надскладних метеоумовах добиралися, туман стояв, видимість лише 50–70 метрів! Але екіпаж зумів посадити вертоліт, і ми забрали поранених. У тумані злетіли й дісталися до потрібного місця. Льотчики тоді дуже добре відпрацювали…
Більше практики та англійської
— Нині, як позитив, відзначу, що у нас уже є Командування Медичних сил… Добре, що приходять до війська молоді перспективні інструктори, що навчають нас іноземні колеги. Головне, щоб у навчанні зростала практична складова, тоді буде все добре. І, вважаю, що конче потрібно нам усім вчити англійську мову. Щоб лікарський склад і фельдшери обов’язково знали її. Особливо це стосується миротворчого контингенту. Бо будь-який іноземний інструктор, якщо готовий чомусь навчити, спілкується англійською, — поділився роздумами про сьогодення ЗСУ Олег Барнич.
А на запитання, щоб побажав колегам у професійне свято, відповів так:
— Медикам — хронічного здоров’я, терпіння! Будуть вони здорові — буде здорова нація. І мирного неба над головою!
