Спрощений алгоритм дозволяє поновитися до війська без судової тяганини. Це стало вирішальним аргументом для багатьох бійців. Історію одного із них фахівці групи комплектування 1-ї Президентської…
Сьогодні історія опинилася в центрі найновішої агресії Російської Федерації проти України. Аби зробити цю агресію «зрозумілою» для певних цільових аудиторій та надати їй сенсу, Кремль розповідає історії «про історію». Поширення російських пропагандистських історичних наративів не можна назвати суто дезінформацією чи фейковими новинами. Тут проблема значно глибша, адже, використовуючи реальні історичні події, Росія насаджує свою візію, яка повністю заперечує українські спроби показати складність тих чи інших історичних процесів.
АрміяInform пропонує ознайомитись з одним із російських історичних наративів щодо відомих українських історичних постатей, який невтомно висвітлюють росЗМІ винятково в негативному світлі.
Мова піде про Мазепу, Петлюру, Бандеру, Шухевича, які, за словами кремлівської пропаганди, стали героями в Україні тільки тому, що були проти Росії. Мазепа, мовляв, – хитрий гетьман-зрадник, Петлюра – винний у смерті понад 50-ти тисяч євреїв у 1919 році, Бандера – «психически нездоровый пособник немецких фашистов», а Шухевич – «прославившийся организацией карательных операций против земляков и белорусских партизан». Та об’єднує їх те, що всі вони так чи інакше повстали проти всього російського.
«Воистину чума мазепии бушует ныне на Украине. Горе тому народу, у которого в национальных героях числятся такие ущербные личности, как Мазепа, Петлюра, Бандера, Шухевич. На их примерах хорошо выращивать майданутых гопников»,–говорить «Русская правда». Появу такого «пантеону» російська пропаганда пояснює також тим, що «настоящих героев у националистов очень мало, поэтому и нужны им фальсификации и ложные герои».Втім російські ЗМІ поширюють ідею, що возвеличення саме таких героїв рано чи пізно призведе до розладу в країні.
Таврування імперією певних особистостей показує, кого імперія найбільше боялася чи вважала дійсно небезпечним.
За аргументами відомого українського історика Кирила Галушки, гучні образи, пов’язані з іменами Мазепи («мазепинці»), Петлюри («петлюрівці»), Бандери («бандерівці»), створено переважно російською імперською та радянською пропагандою. Було чимало інших історичних постатей, не менш негативних для російського сприйняття, але дехто був офіційно демонізованим, і створилася відповідна «демонологія».
Популяризація або таврування імперією певних особистостей показує, кого імперія найбільше боялася чи вважала дійсно небезпечним. Для українців натомість це створювало зрозумілу періодизацію національно-визвольного руху. За логікою «від зворотного», ті особистості, якихдемонізували в Росії, стали вартими шанування в українському контексті. Врахуймо, що Бандеру убив радянський агент Сташинський, Петлюру – ймовірно, теж радянський агент Шварцбард у Парижі 1926 року (хоча прямих доказів самої зумовленості убивства немає, це могло бути реакцією Москви на переворот Юзефа Пілсудського в Польщі: той був другом Петлюри й міг підтримати якісь нові українські політичні акції). Шухевича вбили радянські органи безпеки.
Цілком очевидно, що за умов чергового російського пресингу та агресії саме ці постаті стають популярними в Україні.
Кожна з цих особистостей складна й неоднозначна. «Зрадник» Росії Мазепа тривалий час (двадцять років) був будівничим Московії та близьким соратником Петра І, поки його принципи не зайшли в суперечність з політикою царя. Цілковитий «європеєць» в уявленнях царя, який хотів європеїзації Московії, Мазепа виступав як консультант у зовнішніх відносинах, був порадником і лояльним підданим, який брав участь у всіх військових виправах Московії поблизу українських земель. Але очікувані адміністративні реформи Петра передбачали скасування автономії України. Мазепі довелося зробити важкий вибір між лояльністю до сюзерена та інтересами своєї спільноти. Але в будь-якому разі під час Великої північної війни 1700–1721 рр. московський цар порушив угоди з українськими гетьманами, отже, Мазепа мав і юридичне право змінити свій васалітет на користь Швеції.
«Ненависник євреїв» Петлюра насправді був їхнім прихильником ще від часів навчання в полтавській православній семінаріїта мав прізвисько «єврейський батько». Під час війни він карав за погроми, але не міг контролювати все, що відбувалося в Україні. Особистої відповідальності він за це не несе, хіба що як політик, який мав би контролювати все…
***
Відкриття українських архівів завдяки декомунізації допомагає розвінчувати російські міфи, адже фахівці тих чи інших тем нині можуть ретельніше дослідити архіви та спростувати насаджувані роками викривлені історичні наративи. Виявлення таких наративів, що переписують українську історію, а також робота щодо зміцнення національної історичної пам’яті є надважливими в сучасній війні.
*У статті використані матеріали інформаційного видання «Ревізія історії. Російська історична пропаганда та Україна»
