Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Не сліпий випадок, не містична благодать «духовных скреп» чи особлива харизма «народа-богоносца», а саме брудні гроші, отримані як «комісійні» на стягненні ординської данини, створили потужні умови для фінансового добробуту Москви. Як це сталося та хто з московських князів став «першопроходьцем» у цій «славній» справі, дослідив німецький історик, сходознавець і тюрколог Бертольд Шпулер, розповідає АрміяInform.
Не потребує доказів твердження, що всі завоювання та війни мають на меті отримання зиску. Не були винятком і монголи під час їхньої навали на Русь. Одразу після окупації територій Русі Бату-хан (Батий) запровадив збір данини. На початку контрибуції не мали чіткої системи та стягалися у натуральному вигляді, переважно цінним хутром або за його браком – худобою чи навіть рабами-боржниками.
Відсутність усталеного порядку, звичайно, породжувала хаос і нестабільність. І вже у 1257 році, за хана Берке, монголи упорядковують збір данини, визначають її розміри та встановлюють інститут баскаків, які виявили найбільшу активність на землях Володимиро-Суздальського, Муромського та Рязанського князівств. Вони організували перепис населення та облаштували податкову службу, яка відтворювала устрій монгольського війська. В її ієрархії так само були податкові десятники, сотники, тисячники та темники.
Головним податком був ясак або «виход» (у лапках подаються літописні назви) – він становив десятину (10 %) від виробленої продукції. Іншим важливим податком була тамга – податок з продажу, який виплачували насамперед купці. Крім того, існували сабанлик («поплужное») – натуральний податок на зорану землю, улаг («подводы») – надання коней для «ям» (поштових станцій), шунсун («корм») матеріальне забезпечення відряджувальних ординських чиновників, «мостове» – плата за проїзд мостом та інші.
Під час стягнення данини у монголів виникали певні проблеми. Їм, стороннім людям, було важко врахувати всю специфіку збору податків. Набагато легше та ефективніше було знайти відкупника, який взяв би на себе клопіт стягнення данини, виплачував би монголам обумовлену суму, ну і мав якийсь стимул для себе.
Московський князь Іван Калита, як доводить у своїй книзі «Золотая Орда. Монголы на Руси. 1223–1502» (2017 р.) Бертольд Шпулер, отримав повну довіру Орди, ярлик великого князя та право на самостійний збір данини. Нащадки Калити це право успадковували разом з ярликом на великокняжий стіл.
Спочатку московські князі ретельно виплачували Орді всі зібрані податі. Але потроху часточки «виходу» почали прилипати до рук і гаманців їхніх збирачів. Залежно від обставин вони залишали собі від 6 % до 12 % стягнених податків. Саме на ці кошти вони й провадили політику «собирания земель».
Поступово Москва отримувала право збирати данину й з інших підвладних Орді князівств, залишаючи собі «комісійні». У разі потреби вона погашала податкову заборгованість інших князівств в обмін на політичні та економічні преференції.
Як була нагода, московити просто не віддавали зібрані кошти. Саме проблеми з виплатою данини спровокували війну Мамая з князем Дмитром Донським.
З 1395 по 1407 роки, після того як Тамерлан завдав Орді вельми дошкульних ударів, Московія просто залишала собі всі стягнені податки.
Після першого захоплення Казані в 1468 році Московське князівство припинило виплату данини аж до 1571 року. Край «податковим канікулам» поклав кримський хан Девлет Герей, який захопив і спалив Москву. Ця перемога змусила московитів платити данину Кримському ханству аж до 1700 року, часу правління Перта I.
Очевидно, що Москва змогла посилити свою міць і впливовість завдяки контролю над надходженнями до ординського бюджету, що дало їй згодом змогу перехопити владу в князівствах, які залишилися після розпаду Золотої Орди.
