У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
АрміяInform розпочинає серію матеріалів про соціалізацію та адаптацію ветеранів АТО/ООС. Не секрет, що частина з них мали або мають певні труднощі з працевлаштуванням та станом здоров’я після повернення з війни. У наших матеріалах ми намагатимемось показати на прикладах конкретних ветеранів, як проходить адаптація ветеранів та з якими проблемами вони стикаються.
Олександр Чуб – один із героїв нашої торішньої публікації. У 2014 році отримав поранення у Донецькому аеропорту. Як лікувався, адаптовувався до цивільного життя та відкривав власний бізнес, читайте у матеріалі АрміяInform.
– У жовтні 2014-го дістав поранення – роздробило гомілкову кістку. Після операції з кожним новим днем намагався все більше і більше ходити, навантажував кінцівку, ще як був з апаратом Єлізарова. Згодом велосипед став мені серйозною допомогою, тому що гомілкостоп працює дуже добре саме при їзді – він допомагав розробляти рухливість суглобу… Після операції поїхав за власні кошти на реабілітацію до Хмільника. У приватному санаторії мені зробили велику знижку як ветерану АТО, хоча в мене тоді ще не було ніякого статусу. Лікарі дізнались, що я брав участь у бойових діях, і організували курс лікування, – розповідає ветеран.
Олександр Чуб зазначає, що від 2014 року й до сьогодні у випадках, коли він як ветеран звертався до державних медичних закладів за безкоштовним лікуванням, то жодного разу йому не відмовили.
За його словами, найкраща психологічна реабілітація – це бути зайнятим своєю справою.
– Нині маю соціально орієнтований бізнес, який приносить мені задоволення (мова про дитячий табір, де, окрім усіх, можуть відпочивати й діти ветеранів АТО. – Ред.). Я скористався можливістю, коли Київська школа економіки запустила Програму підприємницької діяльності для ветеранів – заповнив анкету, пройшов співбесіду. У підсумку мене та ще 30-х людей відібрали для навчання, – згадує ветеран.
Він додає, що під час проходження Програми здобув необхідні знання, які дозволили побудувати не просто дитячий табір, а й економічну модель його розвитку.
– Мені також допомагають ветеранські організації. Коли у мене в таборі є соціальні місця – організації допомагають знайти родини справжніх ветеранів, а не з намальованими посвідченнями учасника бойових дій.
