«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Тяжка поразка у Берестецькій битві змусила Богдана Хмельницького 28 (18) вересня 1651 року підписати з польським урядом Білоцерківський договір, за яким козацькою територією визнавалися лише землі Київського воєводства, козацький реєстр зменшувався до 20 тисяч осіб, шляхта отримувала дозвіл на повернення до своїх маєтків на козацькій території. Хмельницький підпорядковувався владі великих коронних гетьманів, позбавлявся права на міжнародні та дипломатичні стосунки з іншими державами й зобов’язувався розірвати союз із Кримським ханством. Втім, сейм, що зібрався навесні 1652 року, не затвердив Білоцерківську угоду, оскільки був зірваний одним зі шляхтичів, котрий наклав своє вето на сеймові ухвали.
У квітні Хмельницький оповістив своїм універсалом козацьку старшину про підготовку до нової війни. Формальним приводом до неї стала спроба армії під командою гетьмана Мартина Калиновського перешкодити походу до Молдови загону гетьманича Тимоша Хмельницького, який мав намір укласти шлюб із Розандою, дочкою молдавського господаря Василя Лупула.
20-тисячне польське військо — 12 тисяч гусарської кінноти та 8 тисяч піхоти і зо 10 тисяч озброєних слуг, — чекаючи на підкріплення, стало табором під горою Батіг на березі Південного Бугу, що недалеко від міста Ладижин (поблизу сучасного села Четвертинівка Вінницької області). Раптова поява 29 травня на лівому березі Бугу татарської кінноти і козаків для Калиновського виявилася повною несподіванкою. Пробиватись з кіннотою до Брацлава чи Кам’янця він відмовився, тож до вечора 1 червня (22 травня) 1652 року, після прибуття основних сил Хмельницького, польський табір був оточений. 2 червня почався його штурм.
Перша атака татар була відбита, але невдовзі загін Івана Богуна прорвав польську оборону. Серед жовнірів зчинилася паніка, частина кінноти намагалась втекти, переправившись через Буг. Тим часом у таборі спалахнула пожежа і козаки разом із татарами увірвались до нього. До вечора армія Калиновського була вщент розбита, сам він разом із сином Самуелем загинув.
Під Батогом поляки втратили до 8 тисяч вбитими, зокрема половину гусар, багато родовитої знаті й шляхтичів, а також до 7 тисяч слуг. Ще більше поляків потрапило у полон.
Попри розгром, відновити Зборівську угоду 1649 року, що поширювала межі Гетьманщини на Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства і східні райони Волині та Поділля до ріки Случ, як того домагався Хмельницький, сейм Речі Посполитої відмовився. Натомість до кінця року поляки створили 68 нових кінних корогов, а загальну чисельність війська довели до 34 тисяч осіб. У березні 1653 року це військо здійснило каральну експедицію Брацлавщиною. Коронний обозний Стефана Чарнецького, який був її очільником, керувався гаслом: «Не лишати русина і на розплід!»
З липня у Глинянах під Львовом почало зосереджуватися коронне військо, яке через пів року під проводом Яна II Казимира отаборилось біля Жванця на Дністрі. Наприкінці жовтня його було блоковано 40-тисячною козацько-татарською армією, проте сил для вирішальної битви забракло обом сторонам. Тоді роль посередника, як і під Зборовом, на себе взяв хан Іслам Гірей ІІІ, який після тривалих дебатів 17 грудня домігся відновлення сплати упоминків і дозволу брати ясир на території Корони аж до Вісли, проте поновити Зборівський договір не зумів.
Хмельницький від цих перемовин самоусунувся, очевидно, вже зробив ставку на іншого, як він сподівався, надійнішого союзника — 11 (1) жовтня 1653 року Земський собор Московського царства ухвалив рішення прийняти Військо Запорізьке з «городами їх і землями» під «государя високу руку», що відкривало шлях до Переяславської ради. Дорого заплатили українці за те рішення! Пізніше Тарас Шевченко у своїй «Розритій могилі» напише:
«Ой Богдане! Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну,
Що, колишучи, співала Про свою недолю,
Що, співаючи, ридала, Виглядала волю…»
