Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сьогодні Міжнародний день миротворців. А напередодні кореспондент АрміяInform поспілкувався з військовим льотчиком, який нині виконує завдання у складі українського національного контингенту Місії ООН зі стабілізації в ДР Конго майором Сергієм Карп’яком.
Поговорили про те, як військовий парад може спонукати підлітка стати пілотом, чому замерзав чай на Краматорському аеродромі у 2014-му та як конголезькі бабуїни поцупили французькі пайки у наших військових.
Коли летиш на Мі-8 – враження, що перебуваєш на великому заскленому балконі
– Мене завжди приваблювали швидкість і ризик. Коли у школі навчався, ходив до гуртка картингістів. У 1994 році побачив, як пролітала авіація на параді на День Незалежності. І найбільше вразили вертольоти, навіть більше, ніж великі літаки. У той день зрозумів, що маю бути пілотом. Надалі у школі більше уваги приділяв точним наукам, бо запланував вступати до Харківського інституту Військово-Повітряних Сил. Читав багато книг з астрономії та фізики. Приділяв увагу фізичному розвитку. Хоча мати мріяла, щоб я був медиком, – розповідає офіцер.
Сергій літає на бойовому вертольоті Мі-24, який порівнює з болідом.
– На ньому можна виконувати складні маневри та польоти на гранично малих висотах, з великими швидкостями, кренами. Це вертоліт для душі, щоб отримати порцію адреналіну. Освоїв також Мі-8. Він менш маневрений, але в нього більший огляд з кабіни екіпажу. Коли летиш на ньому, то враження, що перебуваєш на великому заскленому балконі. Це тихохідний вертоліт – літаєш і відпочиваєш.
«Коли виліз із вертольота, подивився на аеродром, стало прикро й сумно»
Майор згадує 2014 рік, коли прибув до України з чергової ротації в Конго.
– Після проходження ВЛК за наказом командира частини відбув у зону… тоді це ще не називали АТО. І полетіли виконувати бойові завдання… Враховуючи, що тільки повернулися з Конго, де теж було неспокійно, завдання, які нам ставили на сході, для багатьох екіпажів не стали новими. До бойових дій льотчики були готові.
…Сергій поринає думками у 2012 рік, коли в Україні проходило футбольне Євро.
– Я чергував на Краматорському аеродромі. Пам’ятаю, там красива груша росла. У той рік дуже рясніла соковитими плодами. Коли покидали аеродром, я дивився на нього, на грушу, і якесь у мене було недобре передчуття. І ось у 2014 році я повернувся туди. Коли виліз із вертольота, подивився на аеродром, стало дуже прикро й сумно – все було в гільзах, розтрощене, дерева побиті. Страшно було усвідомлювати, що це відбувається в нас в Україні. Вздовж злітної смуги стояли намети наших військових. Але груша та вціліла… Пам’ятаю, прибув на аеродром у листопаді. Холодно було. Ввечері не допив чай, уранці вирішив зробити ковток, а чай замерз.
У Конго низький рівень життя…
– Для нашого контингенту в Конго – це 11-та ротація. Більшість наших пілотів тут не вперше. З огляду на їхній досвід участі в бойових діях на Донбасі, то нових завдань немає. Єдине, що вносить суттєві корективи, – робота у високогір’ї. Бо це певні складнощі в пілотуванні та експлуатації авіаційної техніки. Метеорологічна обстановка важко прогнозована: погодні умови дуже різко змінюються, що може вплинути на виконання польотного завдання, – ділиться враженнями офіцер.
За його словами, ставлення до миротворців у місцевих різне – все залежить від регіону.
– У Конго низький рівень життя. Пролітаючи над джунглями, я багато разів бачив ділянки, де стоять хатинки місцевих. Люди живуть там без доступу до електроенергії, найближча річка в 7–10 кілометрах. Польоти в нас відбуваються на малих, іноді гранично малих висотах, і я бачу, в яких сумних умовах живуть конголезці.
Сергій розповідає, що спочатку для нього було дивиною побачити бабуїнів, крокодилів, бегемотів. З часом звик.
– Був випадок, коли ми дозаправлялися, а бабуїни поцупили з нашого вертольота французький додатковий пайок. Узагалі з часом тварини тут до нас звикли, і ми – до них. А 7-8 років тому вони лякалися вертольотів – бегемоти, крокодили ховалися, козулі, мавпи тікали… Природа тут дивовижна. Соковита вічнозелена трава, красиві дерева. І водночас звірі, комахи, рослини можуть становити певну загрозу для людини. Наприклад, іпритові мухи, проповзаючи по тілу людини, залишають жахливий хімічний опік. Я неодноразово зазнавав його там. Опік проходить не відразу – загоюється до місяця, – зазначає майор.
– У наше професійне свято льотчикам-миротворцям бажаю безпечного виконання польотних завдань, щоб авіаційна техніка не підводила. Службам забезпечення й військовослужбовцям, які нині перебувають у місіях, бажаю міцного здоров’я, мирного неба та вдалого повернення на Батьківщину.
