Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
В українському війську служить чимало непересічних людей, і це яскраво засвідчив чотирнадцятий рік, коли, ставши на захист своєї країни, у військові однострої вбралися митці та письменники, співаки й доктори наук – хто тільки не взявся до зброї, відстоюючи незалежність України. Приходили цікаві особистості до армії й у наступні роки. Один з них – заступник командира роти охорони з морально-психологічного забезпечення батальйону охорони артилерійської бригади імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича старший лейтенант Олексій Гончарук, що став до строю наприкінці минулого року. Відомий в Україні спортивний журналіст, письменник, режисер і сценарист, який зняв уже цілу низку документальних фільмів про Збройні Сили України та війну на Сході країни, – ось такий офіцер став до лав бойової бригади.
Журналістом Олексій став, наслідуючи приклад батька. Олександр Володимирович Гончарук багато років працював у «Спортивній газеті», тож його син змалку знав, що таке редакція, відрядження, репортажі з певною кількістю рядків, оброблення фотографій тощо. Вже з першого класу хлопець редагував у школі стінну газету, малював комікси, писав сценарії.
Природно, що після закінчення школи юнак вступив на журфак. А після випуску з університету буквально поринув в улюблену професію, обравши, знову ж таки за прикладом батька, спортивну журналістику.
– У дев’яностих я працював у найкращій на той час спортивній газеті «Команда», – розповідає офіцер. – На початку 2000-х познайомився з телебаченням – тоді то була програма журнального типу «Команда+ТБ». Саме там зробив сюжет про заняття фізичною культурою у місцях позбавлення волі, який згодом трансформувався у мій перший документальний фільм «Спорт на зоні». Почав писати книжки про історію спорту та людей. Уже маю п’ять видань: «Сходинки гандболу. 1909–1965», «На ім’я Стелла», «Сходинки гандболу. 1966–2009», «Сни Івана Іларіоновича» та «В’яжи свій вузол». Нині разом з однодумцями дописуємо історію українського й київського водного поло, що триває з початку ХХ століття. На черзі – книга про українське самбо.
Тут, мабуть, варто зазначити, що з самбо в Олексія свої, близькі стосунки. А з 2013 року він очолює пресслужбу Національної федерації самбо України, яка, до речі, згодом суттєво допомогла йому під час створення документальної стрічки про бойовий шлях 72-ї механізованої бригади «Шлях Чорних Запорожців». І це не дивно, адже серед самбістів чимало військовослужбовців і співробітників різних силових структур, які виконували бойові завдання у районі проведення АТО/ООС.
А 2015 року від спортивної журналістики Олексій перейшов до військової документалістики.
– Від продюсерів Поліни Толмачової та Андрія Ризванюка мені надійшла пропозиція зробити документальну стрічку про захисників Донецького аеропорту, головний персонаж якої – Герой України полковник-спецпризначенець Олександр Трепак, – продовжує розповідь Олексій. – Завдання було не таким простим, адже фільм мали зробити трохи більше ніж за місяць. І у травні 2015-го вийшов «Аеропорт. Той день», де я був автором сценарію. Потім до 14 жовтня ми тією ж командою зробили «Рейд. Сила нескорених», де режисерські функції виконували, крім мене, вже згаданий Андрій Ризванюк і режисер монтажу Андрій Трандін. У стрічці йдеться про рейди десантників тилами ворога влітку й восени 2014 року.
Після цих двох фільмів, які, по суті, знімали за державним замовленням, пішла ціла низка волонтерських проєктів. Так, громадська організація «З країною в серці» на чолі з Юрієм Маковієм знайшла ресурси для створення стрічки «Я піду за сонцем» про 90-й аеромобільний батальйон імені Героя України Івана Зубкова. Над фільмом працювали й ті, хто брав участь у зйомках «Аеропорту» та «Рейду», зокрема оператором-поставником був Роман Орел.
– До речі, історії героїв батальйону побачили не тільки в Україні, – додає режисер і сценарист. – Ми зробили італійські та французькі субтитри й продемонстрували фільм нашим діаспорам, також його побачили військовослужбовці армії Італії.
А 2019 року вийшов фільм «Шлях Чорних Запорожців», над яким творчий колектив працював майже два роки. Як розповів кореспондентові АрміяInform Олексій Гончарук, ідея та назва фільму належать Тетяні Приймак, яка у 2015-2016 роках служила в 90-му батальйоні, коли підрозділ обороняв горезвісну Авдіївську промзону. Коли після ротації, вже будучи волонтеркою, вона знову побувала там – саме тоді за її ініціативою у Костянтинівці було споруджено Алею пам’яті 90-го батальйону – побачила, як хлопці із «сімдесятдвійки» будують меморіал. Познайомилася, дізналася, як воюють наступники, зацікавилася частиною. Так виникли ідея та назва майбутнього фільму. А згодом знайшовся й сценарист.
Фільм народжувався непросто, згадує Олексій.
– Кожен вкладав, скільки міг: знімальну техніку використовували свою або безоплатно брали у друзів, один волонтер давав автомобіль, інший його заправляв, а коли приїжджали до військових, то вони, безперечно, не залишали нас голодними. Допомагала й Національна федерація самбо України, – говорить офіцер. – Неоціненною є допомога військових. Так, одним з операторів стрічки став військовий журналіст полковник Олександр Штупун, багатьма відеоматеріалами допомогла офіцер пресцентру ОК «Північ» лейтенант Олена Мокренчук, яка раніше очолювала пресслужбу цієї бригади.
Коли фільм про Чорних Запорожців був у роботі, командування ОК «Північ», до складу якого належить бригада, запропонувало режисерові, що до того ж був офіцером запасу, поміркувати над ідеєю продовжити свій творчий шлях уже як військовому. Олексій каже, що йому дуже подобаються нові виклики, нові теми та нові місця роботи, тож довго він не вагався й пристав на пропозицію.
Отож службу в артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича старший лейтенант Гончарук проходить ось уже пів року. Звик до військової служби, познайомився з колективом, а ще – продовжив свою творчу роботу. За цей час він зняв фільм «Серце Півночі» до 5-річчя оперативного командування «Північ», перший у світі документальний фільм про легендарного воєначальника Дієвої Армії УНР генерал-хорунжого Романа Дашкевича, а нині завершує роботу над стрічкою «Луна 333», що розповідає про бойовий шлях бригади, в якій служить режисер і сценарист. Вона побачить світ улітку, до Дня частини. На часі – робота над документальними фільмами про інші бригади, які входять до складу ОК «Північ».
У всіх творчих проєктах Олексію допомагає його дружина Світлана Наконечна. Вона редактор, також має великий обсяг роботи. Майже шляхом батьків пішла й донька Олександра, наразі вона здобуває фах філолога, закінчує 1-й курс інституту філології та фольклористики Національного університету імені Шевченка.
Попереду у митця в погонах багато роботи, адже війна, на жаль, ще не закінчується, отже, у захисників України тривають бойові будні. Тож він фільмуватиме їх і надалі створюватиме нові й нові стрічки.
