Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
З Віталієм Невмержицьким-Коноваленком ми познайомились на FB-сторінці АрміяInform. Пам’ятаю, мене як автора матеріалу про армійський сухпай, Віталій спитав: «А Ви самі взагалі куштували його?» Виявилось, чоловік служить в одній з десантно-штурмових бригад. Довелось розповісти, що і я не так давно служив у ДШВ, але в іншій бригаді. Зав’язалось спілкування – коли в месенджері, коли телефоном. Згодом сказав Віталію, що хочу розповісти про нього нашим читачам. Адже з тих, кого я знаю особисто, він – поки що єдиний, хто, маючи успішний власний бізнес, вирішив піти на службу до війська солдатом у ДШВ….
«Можливо, хтось і подумав, що я божевільний, адже знали мене всі, як людину офісну»
– До армії у мене був бізнес. Напрямки – логістика, громадське харчування. Працювало в мене близько ста працівників. Започаткував це у 2013-му. Того ж року, за місяць до початку Революції гідності, народилася дочка. Тому на Майдані був регулярно. У 2014-му, з початком війни, відстояв черги до військкомату у Києві, щоб стати на облік за місцем проживання на випадок мобілізації… Але через постсовковий бюрократизм це не одразу вдалося, поки не знявся з приписки в іншому місті – звідки родом, – розповідає Віталій.
За його словами, з 2014-го допомагав армії, як міг – продуктами, грошима. У 2015-му став до лав добровольчого батальйону «Білій вовк» (Центр спеціальної тактичної підготовки та підрозділ аеророзвідки, який і понині цим займається, але вже як частина ТрО. – Ред.).
– Протягом усього цього періоду, від самого Майдану, розумів, що займаюся зовсім не тим, чим повинен займатися справжній чоловік та патріот у складний для країни час. Виробився внутрішній комплекс. Згодом дійшов висновку, що все життя буду картати себе, якщо не піду до війська. І у 2018-му вирішив – поки дозволяють вік та здоров’я, підписати контракт із ЗСУ, – додає чоловік.
Такий крок йому було непросто зробити. Адже підписання контракту передбачало і неможливість постійно бачитися з родиною. Також довелось би випасти з цивільного життя на три роки – термін контракту.
– Дружина, звичайно, була проти, але зробити нічого не могла вже. Сприйняла це як належне, як необхідність. З мого оточення, можливо, хтось і подумав, що я божевільний, адже знали мене всі, як людину офісну. Переважно ж відреагували позитивно, схвалюючи моє рішення. Наприклад, одна колега сказала: «Дуже рада, що серед моїх знайомих з’явилася така людина».
Армія зробила з мене справжнього Чоловіка
Віталій підкреслює, що з самого початку шукав бригаду, яка регулярно виїжджає на Схід, бо хотів на фронт.
– У 2017 році відбувся ребрендинг ЗСУ. ВДВ якраз тоді перейменували на ДШВ. Я за цим уважно спостерігав, мені подобалося. Тому й вирішив спробувати потрапити на службу саме до Десантно-штурмових військ.
– Мене намагалися відмовити від цього рішення у військовій частині, коли прийшов за відношенням, аргументуючи, що у 41 рік вкрай важко витримати всі фізичні навантаження. І дійсно – в навчальному центрі та бригаді побачив, що середній вік 80% хлопців – 20–30 років. Так, було дуже важко… Але тепер можу стверджувати, що армія, як-то кажуть, дійсно зробила з мене справжнього Чоловіка, здатного і фізично, і морально захищати країну.
Віталій розповідає, що чимало його цивільних друзів та знайомих не розуміють його.
– Коли приїжджаю додому, намагаюсь якомога менше розмовляти зі знайомими на тему армії. Єдині, хто розуміє – друзі з «Білого вовка». Не тільки розуміють, а й надають волонтерську допомогу. І мені – як військовослужбовцю, і моїм побратимам, – каже чоловік.
На завершення розмови запитую, що ж найголовніше в сьогоднішній українській армії. І він відповідає:
— А найголовніше – завдяки всім цим хлопцям, які нині служать, наші сім’ї можуть спати спокійно.
