Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
22-річний взводний Едуард Козловець ніколи не думав про військову кар’єру. Він народився в невеличкому містечку Олевськ на Житомирщині. Мріяв вступити до політеху, стати програмістом. Але все змінилося у 2014-му. Напад РФ на Україну, анексія Криму, окупація частини Луганської та Донецької областей, мобілізація батька до війська. Саме після цих подій майбутній випускник загальноосвітньої школи усвідомив: він не зможе спокійно писати програмні коди в затишному офісі ІТ-компанії. Тож вирішив вступати до військового вишу.
2019-го Едуард закінчив Національну академію сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Навчався на факультеті бойового застосування військ. За розподілом потрапив у 30-ту механізовану бригаду. Вона в цей час перебувала в районі проведення операції Об’єднаних сил. Тож часу на «розкачку» не було. Після лейтенантської відпустки прибув до штабу бригади в ППД, а за два дні вже командував ВОПом біля Троїцького.
Хлопець розповідає, що після закінчення навчання мав високий рейтинг, тож для подальшого проходження служби міг обирати з-поміж будь-якої бригади. Але свій вибір зробив на користь саме 30-ї. І ось чому.
– Мого батька 2014-го мобілізували до «тридцятки». Ба більше, він служив у тому самому батальйоні, роті і навіть взводі. Разом із побратимами пройшов нелегкий бойовий шлях у найбуремніші перші два роки війни. Тож очолити підрозділ, колектив, у складі якого воював батько, для мене було справою честі. Я мріяв про це від початку навчання і перед випуском доля дала мені такий шанс, – каже офіцер.
Наразі взвод під командуванням молодого офіцера тримає оборону поблизу Попасної. Едуард каже, що обстановка на передовій вже стала для нього звичною: відносний спокій удень, не враховуючи провокації зі стрілецького, та обстріли з великого калібру вночі. Щоправда, бувають і загострення.
– Ось нещодавно було бойове зіткнення з ворогом, – розповідає взводний. – Окупанти провели ротацію своїх підрозділів і практично одразу почали шукати слабкі місця нашої оборони. Але після кількох невдалих вилазок ДРГ наші візаві вочевидь засмутились і вирішили помститись. З настанням темряви почали гатити в наш бік з усього, що мали. Ми вирахували їхні вогневі позиції і чітко відпрацювали по них. Відтоді відносно спокійно.
Едуард розповідає, що в його підрозділі досі служать бійці, разом з якими у 2014–2015 роках воював його батько. Це досвідчені, загартовані в боях воїни, які часто по-батьківськи опікують молодого командира, діляться своїм бойовим і життєвим досвідом.
– Із підрозділом мені відверто пощастило, – говорить офіцер. – Це колектив із великої літери. Скажу так, якщо кожен, від солдата до офіцера, професіонал, чітко знає та виконує свої функції, має хорошу мотивацію і готовий у будь-якій ситуації підставити плече побратиму – такому підрозділу до снаги будь-яке завдання. І ми – саме такий підрозділ!
Проте пощастило не тільки Едуардові, а й механізованому взводу. Адже до них прибув один із найкращих випускників-командників Академії СВ 2019 року, навчений досвідченими викладачами й інструкторами та вихований на розповідях батька про війну і бойове братерство.
З-поміж батькових розповідей про війну Едуарду найбільше запам’ятався один випадок, який трапився саме цього дня, 22 травня 2014 року, якраз на його день народження. Розповідає, що батько довго не виходив на зв’язок. ЗМІ якраз інформували про загострення на Луганському напрямку. Хлопець намагався не думати про погане, але тривожні думки вперто лізли в голову, не давали спокою. «А раптом щось недобре сталось, зазнав поранення, загинув…» За тих обставин банальне «Батько просто забув привітати сина з днем народження» для Едуарда було б найкращим подарунком.
– Саме того дня відбувся бій під Рубіжним, – згадує офіцер. – Підрозділи 2-го батальйону 30-ї бригади передислоковувались із села Стара Краснянка до Лисичанська. Підрозділ батька рухався через Рубіжне, де зустрів опір проросійських бойовиків, які займали обладнані позиції на березі Сіверського Донця в районі автомобільного мосту. Зав’язався бій, втрати з обох боків. Тоді наші війська були змушені відійти. Цей бій став першим у Луганській області і першим боєм 30-ї механізованої бригади. На щастя, батько вийшов цілим і неушкодженим. Але його друг, із яким вони разом пішли на фронт, загинув…
