Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Симон Петлюра в українській історії минулого століття — одна із найсуперечливіших постатей. Одні відгукувались про нього з великим захопленням і повагою, інші – з ненавистю. З того дня, коли Симон Васильович загинув від рук агента ВЧК минуло майже століття, а суперечки навколо нього досі не затихають. Хто ж він насправді, Симон Петлюра? Читайте в АрміяInform.
Народився він 22 травня 1879 року. Полтавець. Ще бувши учнем духовної семінарії записався до Революційної української партії (РУП), за що його вигнали з гімназії. Він їде до Кубані, де займається археологічними розкопками, пише наукові статті про українське козацтво.
Згодом очолює Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Під час Першої світової війни публікує маніфест «Війна й українці», у якому закликає українців воювати за Російську імперію, плекаючи надію, що це змінить ставлення її царату до України. Щоправда, водночас проводить агітаційну роботу серед солдатів-українців, закликаючи їх «бути напоготові до боротьби за Україну, оскільки самодержавство ось-ось захитається».
З проголошенням Української Народної Республіки Петлюра закликав готуватись до війни з Росією, вважаючи, що «російські більшовики не терпітимуть незалежної Української держави». І мав рацію. Адже 1918 року вони організували переворот у Києві, який був придушений виключно завдяки Симону Васильовичу. Проте за кілька місяців до влади прийшов Павло Скоропадський, оголосивши себе гетьманом. І Петлюра йде в опозицію. Згодом вірні йому війська беруть штурмом Київ.
Не переповідатимемо всі віхи життя Симона Васильовича, а скажемо лише, що були у нього злети й падіння, блискучі перемоги й тяжкі поразки, помилки.
Даючи оцінку Петлюрі, не слід забувати, за яких умов йому довелося діяти: проти УНР виступали як більшовики, так і білогвардійці. Не міг він цілком покладатись і на Польщу. А хіба найближче оточення завжди поділяло погляди Отамана, зокрема, щодо необхідності мати сильне військо? Дехто вважав, що воно непотрібне – достатньо міліції… З цих та інших причин УНР і припинила своє недовге існування, а Україна опинилася у багатолітньому ярмі російсько-більшовицької окупаційної влади. Сам Симон Петлюра змушений був виїхати до Франції, де налагодив випуск тижневика «Тризуб» і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії в екзилі.
Сьогодні деякі російські історики стверджують, що Симон Петлюра, перебуваючи у Парижі, ніякої загрози для російсько-більшовицької окупаційної влади не становив і їй нічого було організовувати його вбивство. Не полемізуватимемо з ними, а процитуємо Леніна. Ось що він заявив, за свідченнями Султан-Галієва – людини, наближеної до нього, ще у 1922 році: «Ніякі Денікіни, ніякі Юденичі нам не страшні, бо їхні програми застаріли. Нам, більшовикам, страшний лише український лідер Петлюра, програма якого небезпечна для нас. І до того часу, доки житиме Петлюра, доти не закінчиться рух повстань проти нас. Тому Петлюру необхідно вбити. Доручаю товаришу Сталіну як представникові партії, а також товаришу Дзержинському — по лінії ЧК – виконати це надважливе завдання».
З різних причин «товариші» не зуміли тоді виконати наказ свого вождя. Але 26 травня 1926 року чекісти все ж дотяглися до Симона Васильовича: на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель опівдні його застрелив агент ВЧК Самуїл Шварцбард. Французький суд виправдав убивцю, мовляв, таким чином «він відомстив за єврейські погроми, організовані Петлюрою». Саме ця версія була досить популярною за часів компартійного режиму. З розпадом колишнього СРСР про неї майже не згадували. Та відтоді, як господарем Кремля став відставний підполковник КДБ, вона ожила знову. І це попри неспростовні докази того, що Симон Васильович не лише не був організатором цих безчинств, а й жорстоко карав винних за них, попри результати розслідувань іноземних журналістів і віднайдених в архівах документів!..
До речі, полковник КДБ Петро Дєрябін, який 1954 року перейшов на бік американців, теж досить переконливо спростовував радянську версію причин смерті Петлюри.
Симон Васильович похований на паризькому цвинтарі «Монпарнас»: під час поховання 40 польських генералів, у яких із ним були непрості сосунки, стали на коліна в одному з костьолів Варшави.
Покидаючи Україну, Симон Петлюра сказав: «З важкими думами полишаю рідну землю. Але мрію про той день, коли моя нога знову ступить на неї». Не судилося…
