Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
«…Можливо, я помиляюсь, але я рішуче тієї думки, що російських людей, які допускають чесно не тільки федеративну Україну, але Україну хоча б з деякою культурною автономією, майже немає… Так чи ні? Якщо ні, то назвіть мені хоча б кілька людей, мене це дуже цікавить, я, признаюсь, таких людей шукав, але не знаходив; віра моя раніше, що такі російські люди існують, була, між іншим, однією з причин мого провалу у вісімнадцятому році в Україні…»
Це уривок листа-спокути (від 25 січня 1921 року) політичного лідера Української держави, який чимало зробив для майбутнього cвого народу.
…Сьогодні ми відзначаємо 147 років від дня народження Павла Скоропадського (1873–1945), гетьмана Української Держави (1918). Він походив із козацько-шляхетського роду, засновником якого був виходець з Уманщини Федір Скоропадський, що відважно воював у війську Богдана Хмельницького і поліг під Жовтими Водами. Онук Федора – Іван Скоропадський – у 1708–1722 рр. був гетьманом України.
Павло Скоропадський народився у німецькому Вісбадені в сім’ї повітового предводителя дворянства. Виховувався у пошані до української старовини і культури. Закінчив пажеський корпус – привілейований навчальний заклад при царському дворі. Влітку 1917 року українізував 34-й армійський корпус на Південно-Західному фронті (40 тис. солдатів і офіцерів). На з’їзді в Чигирині, де було задекларовано відновлення стану українських козаків, Скоропадського обрали почесним отаманом вільного козацтва. Під тиском Симона Петлюри Скоропадський змушений був залишити військову службу, однак він став активним у політичних колах. Зблизився з партією українських хліборобів-демократів. Близькі йому люди з І Українського (колишнього 34-го) корпусу і вільного козацтва утворили так звану Українську народну громаду. Ця організація лобістського типу почала пропагувати ідею про те, що вивести країну з безладдя й анархії здатна тільки сильна диктаторська влада. Найдоцільнішою, на їхній погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на гетьмана – Павло Скоропадський.
29 квітня 1918 року владу Центральної Ради було повалено, а Скоропадського було проголошено гетьманом. Він запроваджував українські державні, культурні та наукові установи, вводив українську атрибутику. За гетьманства Скоропадського було відкрито близько 150 нових україномовних гімназій, у Києві та Кам’янці-Подільському створено два нові університети, засновано Національний архів та Національну бібліотеку, відкрито Українську академію наук. Проте йому не вдалося зробити головного – подолати більшовицьку агітацію та опозиційні настрої в суспільстві, зумовлені автократичними методами правління й невирішеністю аграрного питання.
З приходом до влади Директорії гетьман емігрував до союзної Німеччини, де й мешкав. Під час Другої світової, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування станції Платлінг поблизу Мюнхена Павло Скоропадський був смертельно поранений і 26 квітня помер. Похований у м. Оберсдорф у родинному склепі Скоропадських.
Підготував Руслан Ткачук
