Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Сьогодні в Україні, так само як і у світі, відзначають День пам’яті та примирення. Цей день встановлений задля вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску у перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні, що забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей у всьому світі. Він покликаний і для висловлення поваги всім борцям проти нацизму та увічнення пам’яті про загиблих. Нинішня російська збройна агресія на території України, що руйнує міжнародну систему безпеки та загрожує миру в усій Європі, змусила переглянути цілісне бачення війни. Саме тому з 2015 року Україна розпочала нову традицію відзначення 8 та 9 травня в європейському дусі пам’яті та примирення.
День пам’яті та примирення та День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу Другої світової війни та застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом, ультиматумами, агресією, анексією. Найважливішим підсумком війни має бути не культ перемоги, а вміння цінувати мир, категорично й безкомпромісно захищати його всіма розумними засобами. Саме тому Україна обрала європейську відповідальну модель пам’ятання під гаслом «Ніколи знову» замість екзальтованої маніпуляції під гаслом «Можєм повторіть».
Нині, як і в роки Другої світової війни, Україна воює з агресором. Сьогодні це путінська Росія, яка посягає на нашу територіальну цілісність. Для нас це війна за свободу, цивілізованість, демократію та європейські цінності проти імперських амбіцій підступного агресивного сусіда-злочинця. Міць наших збройних сил є запорукою існування держави та збереження прав людини для громадян.
Жодна країна не може претендувати на визнання власної виняткової ролі в перемозі над нацизмом. Перемога – плід титанічних зусиль десятків держав і сотень народів. Так само неприпустимими є спроби прикриватися моральним авторитетом переможця у Другій світовій для ведення агресивної політики у наш час. Сьогодні влада Росії поводиться як руйнівник системи міжнародних відносин, заснованої державами-переможцями Другої світової війни. У цьому вона більше нагадує гітлерівську Німеччину 1930-х напередодні глобального конфлікту.
Друга світова війна – найбільш кривава та жорстока сторінка в історії людства
Шлях до розв’язання війни був відкритий Пактом Молотова – Ріббентропа 23 серпня 1939 року. Згідно з таємним протоколом до нього, нацисти та комуністи ділили Східну Європу на зони інтересів. Унаслідок цих домовленостей Третій Райх отримав змогу безперешкодного вторгнення в Польщу. СРСР розширився за рахунок Західної Білорусі та Західної України, Бессарабії з Буковиною, трьох країн Балтії, а також частини Фінляндії.
У Другій світовій війні взяли участь 80 % людства, бойові дії відбувалися на 2/3 держав, що тоді існували. Війна розпочалася 1 вересня 1939 року з вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі, а завершилася 2 вересня 1945-го беззастережною капітуляцією Японії.
Під час війни були здійснені найбільші в історії злочини проти людства (зокрема Голокост), а також уперше та востаннє використана атомна зброя.
До армій ворожих сторін було залучено понад 110 мільйонів солдатів, загальні втрати військових та цивільного населення становлять від 50 до 85 мільйонів осіб.
За результатами війни було створено ООН (Україна – один із засновниць) і сформовано нову систему міжнародних відносин.
Україна в Другій світовій
Трагедія Українського народу в роки Другої світової полягала в тому, що на час початку війни він був розділений між кількома державами. Українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси та вбивати інших українців.
У рамках Другої світової в Україні велося кілька воєн, ареною для яких були наші землі. Це німецько-польська війна 1939-1945 рр. – спочатку відкрита фронтова, а після падіння Польщі – підпільна. Німецько-радянська 1941-1945 рр., відкрита та підпільна, потім знову відкрита фронтова. Німецько-українська 1941-1944 – підпільна. Маловідома польсько-українська війна (1942-1947) – підпільна. І зрештою найтриваліша і цих воєн – підпільна радянсько-українська (1939-1954), початком якої стали антирадянські виступи часів першої радянської окупації, а завершенням — розгром підпілля та захоплення його останнього керівника. Всі ці війни та конфлікти мають безпосередній стосунок до Другої світової війни, оскільки були спровоковані нею, ставши її відгалуженнями та продовженням.
Український внесок у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини
На боці Об’єднаних Націй воювали українці у складі армій Великої Британії та Канади (45 тисяч осіб), Польщі (120 тисяч), СРСР (більше ніж 7 мільйонів), США (80 тисяч) і Франції (6 тисяч), а також визвольного руху в самій Україні (100 тисяч в УПА) – разом понад 7 мільйонів осіб.
Понад 2,5 мільйона українців були нагороджені радянськими та західними медалями та орденами, більше ніж 2 тисячі стали Героями Радянського Союзу, з них 32 – двічі, а найкращий ас союзної авіації Іван Кожедуб – тричі.
Трагічні наслідки війни для України
Україна зазнала надзвичайних втрат внаслідок війни. Сукупні демографічні втрати українців і громадян України інших національностей упродовж 1939-1945 років наразі оцінюються у понад 8 мільйонів осіб. За підрахунками вчених, Центральна, Південна та Східна Україна втратила 30 % населення, Галичина – 22 %, Волинь і Полісся – 12 %.
Для поповнення демографічних втрат воєнного періоду республіці знадобилося близько 25 років. Водночас Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства. З України практично зникли такі національні меншини як німці, кримські татари, українські євреї. Натомість кількість росіян з довоєнних 4 мільйонів за перше повоєнне десятиліття зросла до 7 мільйонів осіб.
Суперечливими є статистичні дані щодо матеріальних збитків України внаслідок Другої світової війни. Зокрема за повоєнними підрахунками, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств.
Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР. З метою створення могутнього військово-промислового потенціалу на сході СРСР під гаслом «Все для фронту! Все для перемоги!» більшовики вивезли з України 550 промислових підприємств, майно та худобу тисяч колгоспів, радгоспів, МТС, десятки наукових і навчальних закладів, осередків культури, історичні цінності. Виїхало майже 3,5 мільйона жителів республіки – кваліфікованих робітників і спеціалістів, науковців, творчої інтелігенції, які віддали трудові й інтелектуальні зусилля в розвиток воєнного й економічного потенціалу СРСР.
Сучасними дослідниками (Інститут історії НАН України) збитки України, отримані внаслідок війни, оцінюються в понад 450 мільярдів. Слід також говорити не тільки про прямі збитки від ведення бойових дій, а й, наприклад, про кількість евакуйованих підприємств до Німеччини напередодні відходу німецьких військ.
«Історія нас не вчить, що ми маємо робити, проте вона показує, чого робити не слід»
Ми пам’ятаємо, яким страшним лихом для українців була Друга світова війна. Пам’ятаємо, що агресора зупинили спільними зусиллями Об’єднані Нації. Не забуваємо: той, на чиєму боці справедливість, хто захищає свою землю, завжди перемагає. Ця пам’ять робить нас сильнішими. Вона – запорука того, що в майбутньому подібна трагедія не повториться.
Друга світова стала найкривавішим проявом тотальної війни, коли всі його учасники цинічно відкидали закони та правила ведення бойових дій, не розрізняючи, хто перед тобою — армія противника чи цивільне населення. Друга світова принесла в історію такі жахливі «ноу-хау», як концтабори, перетворені на «фабрики смерті», Голокост, масове знищення в’язнів, ліквідація цілих міст та атомне бомбардування. В цьому страшному смертельному поєдинку всі без винятку його учасники вдавалися до дій, що кваліфікуються як військові злочини. І жоден учасник не може претендувати на роль носія абсолютного добра. Тому Друга світова має стати для всіх уроком того, якою не повинна бути війна. Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет писав: «Історія нас не вчить, що ми маємо робити, проте вона показує, чого робити не слід». Ці слова — головний підсумок Другої світової.
