І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Андрій Корольов народився вже після набуття Україною Незалежності. Захищати Україну пішов добровільно, без повістки. Й ні про що не шкодує, навіть попри те, що внаслідок поранення міг залишитися інвалідом. Хлопець хоче скоріше одужати та повернутися до війська. Про це повідомляє АрміяInform.
Думка про те, щоб стати професійним солдатом, зародилася в Андрія давно, ще від початку АТО. Адже мав наочний приклад – його дядько відвоював у 30-й бригаді з 14-го по 16-й роки. Андрій теж хотів піти цим шляхом. Однак уже досвідчений родич дав слушну пораду: «Ти на контракт не поспішай! Щоб зрозуміти, чи потрібна тобі армія, йди спочатку на строкову. Спробуй, наскільки це твоє. Аби згодом не шкодувати».
Андрій зважив і, дочекавшись призовного повноліття, надів солдатські погони. Зрештою, провівши в зенітно-ракетному полку під Дніпром півтора року, збагнув, що армія це таки його. Тож свій перший контракт підписав 2020 року в січні.
А вже 4 березня він уперше опинився навпроти ворога під Золотим на Луганщині. І буквально на другу ніч, з десятої вечора й до п’ятої ранку, відбулося його перше хрещення вогнем за участю мінометів та артилерії. Впродовж першого ж тижня зрозумів: до місцевих бойових буднів призвичаївся успішно.
– 20 березня починалося, як зазвичай. Ще в бліндажі отримав команду зайняти позицію. Вибіг, схопив кулемет і… відчув легкий поштовх у праву ногу. Немов за тоненьку гілочку зачепився… далі ще крок й уже – неприємний хрускіт кісток та падіння. Гомілкою пішло тепло, крізь штанину сочилася кров. Одразу покликав на допомогу, накладаючи собі джгут. Біль прийшов лише, коли розкидану кулею кістку стягнули бинтом, – згадує військовий.
Згодом усвідомив – відпрацював ворожий снайпер. Ногу лікарі врятували. Під час двох операцій усі великі осколки як слід склали та скріпили спицями. Обіцяють – буквально пів року й воїн знову зможе бігати, стрибати та танцювати. Але Андрій нині мріє не про це. Хоч і сниться йому, що ходить без милиць. Головне – якомога швидше повернутися на передову.
– Нічого на війні хорошого немає, – каже Андрій. – І закінчувати її потрібно якомога швидше. Але крапка може бути поставлена тільки тоді, коли останній загарбник піде з нашої землі. Упевнений: якщо ми відійдемо, противник на місці залишатися не буде. Займе – скільки зможе. Тому не можна нам відступати ні на крок, – вважає Андрій.
– Приклад для мене – мій ротний «Тайсон». Скажу, для мене він – другий батько. В тилу турботливий. На передовій – суворий, за найменшу помилку спуску не дасть. Тільки ми розуміємо, що вимагає він те, що потрібно для нас самих. Розуміємо, що хоче максимально своїх солдатів уберегти. Щоб не повідомляти потім матерям страшні новини.
У майбутньому старший солдат Корольов хоче стати офіцером.
Костянтин Владиславський
