Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій є структурним підрозділом Національного університету оборони України, який проводить підготовку курсантів, для подальшої служби на посадах…
До найближчої хати тут кілька десятків метрів. У дворі граються діти та клопочуться по господарці дорослі. Через дорогу — дідусь старанно робить сапкою грядки, щоб посіяти городину… а неподалік — страшна знахідка, яка мало не наробила цим людям страшної біди. Про це повідомляє АрміяInform.
Некерована авіаційна ракета С-8, яку запустили незаконні збройні формування РФ, не долетіла до будинків жителів Павлополя всього кілька десятків метрів. Встрягла в землю просто біля польової дороги, якою часто ходять місцеві, але, на щастя, не розірвалася. Хоча експерти запевняють — могла здетонувати будь-якої миті. Військовослужбовці ООС припускають, що її запуск був здійснений російсько-окупаційними військами з напрямку населеного пункту Верхньошироківське під час обстрілу наших позицій.
— Оскільки ракета С-8 є некерованою, очевидним є той факт, що окупанти цілили безпосередньо в напрямку населеного пункту. Це вкотре підкреслює цинізм окупантів, адже російські-окупаційні війська здійснили її запуск просто в бік населеного пункту, де проживають цивільні мешканці, зокрема маленькі діти. Це пряме порушення як Мінських домовленостей, так і міжнародного гуманітарного права. Випадок запуску ракети з ворожого боку зафіксований та опрацьовується спеціальними слідчими органами. Інженерно-саперні підрозділи Збройних Сил ракету знешкодили на місці щляхом підриву, — розповів офіцер бригади, що тримає оборону поблизу Павлополя.
Що таке ворожі снаряди, не з чуток знає місцевий житель Валерій. Його будинок — крайній від поля, за яким − позиції російсько-окупаційних військ. Із початку війни саме його дому діставалося найчастіше — вибиті шибки, прострелені стіни, двері та залізні ворота…
— Я добре пам’ятаю час, коли прилітало занадто близько… Ми з сусідом постійно склили вікна, лагодили стіни… Було страшно. Бо тут не було українських військ і не відомо, хто і коли міг зайти до нас. Тому мені довелося залишити рідний дім. Мусив вивозити сім’ю. Коли селище опинилося під захистом української армії — повернувся, — розповів Валерій.
Тож, попри те, що майже щоночі він і його сім’я чує ворожі обстріли, їхати Валерій звідси не збирається. Каже, поки українські військові тримають оборону, почувається захищеним.
