Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Рівно шість років тому, 2 травня 2014-го, у небі над Слов’янськом було збито два військові гелікоптери Мі-24. Із двох екіпажів загинули п’ятеро вертолітників. Єдиний льотчик, який вижив, – Євген Краснокутський. Із критичною втратою крові й практично непритомний він був захоплений у полон…
Часу з моменту, коли бойовики збили під Слов’янськом український вертоліт, минуло чимало. Євген давно фізично та морально відновився, за два роки після катастрофи повернувся на службу. Тож нині досить спокійно розповідає про те, що трапилось у 2014-му. Каже, Бог дав йому можливість вижити зовсім не для того, щоб попрощатися з авіацією.
Сумнозвісний політ відбувався близько третьої ранку. Вертоліт супроводжував колону БТРів, яка йшла на Слов’янськ.
— Нас підбили ракетою із ПЗРК. Одна ракета пролетіла мимо, а друга влучила. Вертоліт почав падати. Часу на роздуми не було. Я швидко вистрибнув із парашутом. Мені пощастило, парашут встиг розкритись до мого приземлення. Опинився на окраїні Слов’янська. Звісно, сподівався, що хлопці теж вціліли, тому передусім поповз до збитого вертольота. На гелікоптері почали вибухати боєприпаси. Я поповз назад, але наткнувся на ворожий патруль… Били, прострелили ноги, та раптом почали розбігатись на всі боки, бо почули, що наближається наш вертоліт. Борт кружляв зовсім поруч, та я фізично не міг подати жодного сигналу, просто лежав у траві, непритомнів…
Пізніше інша група терористів взяла чоловіка в полон. В одній нозі у нього була перебита кістка, у другій — прострелені м’язи.
— Бойовики подивились і сказали, що треба везти в лікарню і робити операцію. На операційному столі якимось дивом випросив у медсестри телефон, аби подзвонити рідним. Зателефонував дружині, сказав, що живий і де саме я є. Жінка зв’язалася з батьками. Далі – сталося неймовірне, вони викрали мене з полону! Пощастило, що нікого в той момент на місці не було. Мене посадили на заднє сидіння автівки, накололи знеболювальними та обхідними польовими дорогами повезли на українську територію. Найімовірніше, бойовики кинулись мене шукати, та вже було пізно…
На повне відновлення організму та отримання позитивного результату на ВЛК знадобилося довгих два роки.
Євген Краснокутський нагороджений державною відзнакою – орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Він і сьогодні в бойовому строю, а ще він – гарний батько, виховує трійко дітей!
