Палата представників США на чолі зі спікером Джонсоном багато місяців до цього її блокувала, проте, зрештою, 20 квітня таки ухвалила довгоочікуване рішення. Тепер, після розгляду…
У ці весняні дні 75 років тому на території Німеччини йшла Берлінська наступальна операція.
Основний удар наносили війська 1-го Білоруського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Георгія Жукова. Вони проривалися до Берліну з боку Кюстрінського плацдарму. Однак, незважаючи на потужну артпідготовку і використання прожекторів під час першого удару, одразу прорвати оборону не вдалося. Широко відомо, що німці закріпилися в районі м.Зеєлов, на Зеєловських висотах. Вони були грамотно укріплені, з використанням особливостей місцевості − річок, лісів, ярів.
Позиції на них займала 9-та німецька армія. До її складу входили 14 стрілецьких формувань чисельністю 112 143 осіб, 587 танків (512 − на ходу, 55 − у ремонті, 20 − на підході), 2625 артилерійських гармат, включаючи 695 зенітних – їх використовували як протитанкові. На півдні займала оборону 4-та танкова армія, націлена проти 1-го Українського фронту.
Але укріплений був не тільки район Зеєлова. Вся заплава ріки Одер була заболочена після весняних паводків, до того ж німецькі інженери зруйнували частину греблі й випустили воду з водосховища, яке було вище за течією. За рівниною було зведено три лінії оборони: фортифікаційні споруди, бункери, протитанкові рови і загородження, пов’язані мережею піхотних траншей.
Командував обороною генерал Готтард Хейнріці (Gotthard Heinrici) − один із кращих оборонних тактиків у німецькій армії.
Війська Жукова загрузли в запеклих боях. Частинам фронту доводилося постійно форсувати водні перешкоди, діяти в дефіле озер, прикритих мінами і артилерією. Для подолання оборони він підключив до справи 2 танкові армії − Катукова і Богданова, але успіх прийшов не одразу.
Тим часом, на південь від Берліну, на ділянці 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Івана Степановича Конєва наступ розвивався успішніше.
1-й Український фронт перед початком наступу
До початку Берлінської операції 1-й Український фронт займав ділянку майже в 400 км від німецької ріки Нейсе неподалік від Берліна до польського міста Кракова. Фронту протистояла група армій «Центр». Розбити її в Сілезії не вдалося − Конєв справедливо вважав, що бої в Сілезькому промисловому районі, що по суті складається з суцільної забудови, приведуть до невиправданих втрат. Тому війська фронту обійшли цей район, а німцям залишили коридор для виходу, яким вони і скористалися, відійшовши до Чехословаччини. Крім того, в тилу фронту тривали запеклі бої з оточеним гарнізоном міста-фортеці Бреслау, де була задіяна 6-та армія генерала Володимира Глуздовського.
Однак в такому розташуванні фронту був один плюс, який переважував багато недоліків. Активність військ 1-го Українського фронту на берлінському напрямку була мінімальною. Тому при дотриманні заходів маскування удар на новому напрямку міг стати для противника несподіваним і нищівним.
Спочатку при постановці завдань на Берлінську операцію в директиві Ставки Верховного Головнокомандувача СРСР № 11060 від військ 1-го Українського фронту вимагалося опанувати «рубежем Беелітц, Віттенберг і далі по р. Ельба до Дрездена». Беелітц лежить набагато південніше околиць Берліна, приблизно на меридіані Франкфурта-на-Одері. Далі війська Конєва повинні були наступати на Лейпциг, тобто взагалі на південний захід.
Але за наполяганням Генштабу Червоної Армії, як згадували і Жуков, і Конєв, розмежувальну лінію між смугами наступу фронтів особисто Сталін на мапі обірвав біля м. Люббен.
Зрозуміло, що лаври підкорювача столиці Німеччини були б до лиця кожному воєначальнику. Нагадаю, що ще задовго до Берлінської операції в жовтні 1944 року командувач 1-им Білоруським фронтом Маршал Радянського Союзу Костянтин Рокоссовський був відсторонений від командування і призначений на 2-й Білоруський фронт. Командування 1-им Білоруським − Сталін доручив Маршалу Жукову, одному з найбільш нещадних воєначальників сталінської когорти. За спогадами сучасників, Жуков не щадив ні своїх, ні чужих, вимагаючи виконання наказів буквально за будь-яку ціну. Саме він мав стати підкорювачем Берліна.
Але в перші дні наступу − війська його фронту загрузли в запеклих боях.
Конєв повертає танкові армії на Берлін
Побачивши, що прорив на ділянці Жукова не відбувся, Сталін зателефонував Конєву та, за його спогадами, сказав наступне:
− А справи в Жукова йдуть поки важко. До сих пір прориває оборону … Чи не можна, перекинувши рухливі війська Жукова, пустити їх через прорив, що утворився на ділянці вашого фронту на Берлін?
Вислухавши запитання Сталіна, Конєв доповів:
− Товаришу Сталін, це займе багато часу і внесе велику плутанину. Перекидати в здійснений нами прорив танкові війська з 1-го Білоруського фронту немає необхідності. Події у нас розвиваються сприятливо, сил достатньо, і ми в змозі повернути обидві наші танкові армії на Берлін.
Сталін погодився.
У складі фронту були дві прославлені гвардійські танкові армії − 3-тя і 4-та. Саме вони й стали тараном, який зламав оборону Берліна з півдня.
У березні 1945 року обидві танкові армії були задіяні в Верхньо-Сілезькій операції. Тому їх переміщення на правий фланг вимагало чимало часу і сил. Висування танкових армій у нові райони зосередження відбувалося в період з 8 до 14 квітня.
Командувач 3-ї гвардійської танкової армії генерал-полковник Павло Семенович Рибалко по праву вважається одним із видатних командирів-танкістів. Він був неперевершеним майстром маневру і маскування.
Він народився 23 жовтня (4 листопада) 1894 року в селі Малий Вистороп, Лебединського повіту, Харківської губернії, в сім’ї заводського робітника, українець. Із багатодітної (7 дітей) сім’ї. Закінчив трирічну церковно-приходську школу. У 13 років став працювати на цукровому заводі учнем токаря і відвідував недільну школу. Із 1912 року жив у Харкові й працював токарем на Харківському паровозобудівному заводі.
Учасник I Світової та Громадянської війни в Росії. У період між війнами служив на командних посадах, здобув хорошу військову освіту − в Академії імені Фрунзе і на курсах «Выстрел». Після закінчення академії відряджений в розпорядження розвідувального управління Штабу РСЧА і служив як розвідник і військовий аташе в різних країнах.
До грудня 1941 року продовжував перебувати «в розпорядженні Розвідувального управління Генерального Штабу». Із вересня 1941 року до травня 1942 року − начальник кафедри розвідки Вищої спеціальної школи Генерального Штабу Червоної Армії. З літа 1942 року − на фронті, командував різними частинами і з’єднаннями.
Із травня 1943 року − командувач 3-ї гвардійської танкової армії. І виявив себе на цій посаді блискуче. Досить згадати його участь у визволенні Києва. Він буквально під носом у німців перегрупував армію з Букринського плацдарму на Лютезький, і потім стрімким ударом, обходячи Київ, перерізав Житомирську трасу і пішов далі, на Фастів, Білу Церкву, Житомир. При цьому факт переміщення маси танків і САУ був прихований від противника завдяки застосуванню кількох тактичних новинок − крім макетів, прикритих маскувальними сітками, на старому місці залишилися всі радіостанції, які продовжували роботу в штатному режимі. А до того ж німцям було підкинуто дезінформуючий наказ штабу фронту.
Можна згадати його блискучий маневр під час Львівсько-Сандомирської операції − він протягнув танкову армію через вузький Колтовський коридор, обійшов Львів, не втягуючись у міські бої. Рибалко обійшов місто, водночас розгромивши під Бродами 14-ту добровольчу гренадерську дивізію СС (14 SS-FreiwilligenGrenadierDivision Galizien) набрану з українських колаборантів.
Він був двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу, тричі − кавалер ордена Суворова I ступеня.
На початку Берлінської операції в складі 3-ї гвардійської танкової армії налічувалося справними 397 Т-34-85, 12 Т-34-76, 22 ИС-2, 51 ИСУ-122, 39 СУ-100, 27 СУ-85, 45 СУ-76 і 39 СУ-57.
Одночасно з армією Рибалко до удару напрямком на захід від Берліна готувалася 4 гвардійська танкова армія генерал-полковника Дмитра Даниловича Лелюшенка.
До початку Берлінської операції в складі 4-й гвардійської танкової армії сил було менше, ніж у Рибалко. Так, налічувалося справними всього 412 танків і САУ (265 Т-34, 26 ИС-2, 10 ИСУ-122, 2 СУ-122, 28 СУ-100, 1 CУ-85 , 27 СУ-76, 48 СУ-57 і 1 «Валентайн»).
Особливу роль в битві за задумом Конєва повинні були відіграти 3-тя гвардійська танкова армія Рибалка та 3-тя гвардійська армія генерал-полковника Василя Миколайовича Гордова. Конєв розумів складнощі ведення боїв у місті великими механізованими з’єднаннями. Тому передбачалося задіяти в боях за Берлін піхоту 3-й гвардійської армії.
Директива штабу фронту була дана майже миттєво:
«…завдаючи головного удару в обхід Коттбуса з півдня в напрямку Фетшау, Гольс, Лукенвальде, у взаємодії з 3-ю гвардійською танковою армією головними силами вийти на рубіж Цоссен, Беелітц, Німечек, звідки двома стрілецькими корпусами (120 і 76 СК) нанести удар по Берліну з півдня і одним СК (21 СК) з південного заходу».
Хід операції
Поява двох танкових армій була розкрита німецькою розвідкою з запізненням, і протиставити їх удару було практично нічого. Група армій «Центр» під командуванням фельдмаршала Фердинанда Шернера (FerdinandSchörner), що зберегла боєздатність, була зосереджена південніше, де очікувався удар основної маси військ 1-го Українського фронту в напрямку Дрездена і р. Ельба.
Удар із півдня німці відбити не змогли і, почавши наступ 18 квітня, танкісти армії Рибалка під кінець 21 квітня, розбивши всі кинуті їм назустріч групи противника, підійшли впритул до Берлінського оборонного рубежу і опинилися всього в двадцяти чотирьох кілометрах від південних околиць Берліна, фактично в передмістях гітлерівської столиці. Зокрема, в цей день був узятий Вюнцдорф, де ще недавно розміщувався командний пункт групи армій «Вісла». У деяких місцях до вечора була вже перерізана і Берлінська кільцева дорога, був розгромлений основний командний пункт Вермахту − в Цоссені.
Танкісти Лелюшенка, обходячи Берлін, до вечора 22 квітня зайняли дуже вигідне вихідне положення для удару на Потсдам і Бранденбург, приготувавшись до завершального маневру і повного оточення берлінського угруповання противника. Їм назустріч пробивалися частини 1-го Білоруського фронту − 47-ма армія генерал-лейтенанта Франца Йосиповича Перхоровича і 9-й корпус генерал-майора танкових військ Миколи Денисовича Вєдєнєєва з 2-ї гвардійської танкової армії генерал-полковника танкових військ Семена Ілліча Богданова. Вони з’єдналися 25 квітня, замкнувши кільце оточення навколо Берліна.
Незабаром танкісти Лелюшенка вступили в бій з військами 12-ї німецької армії генерала Вальтера Венка (WaltherWenck), який рвався до Берліну. Саме його чекав у своєму бункері фюрер, повторюючи, як заклинання «Венк … Венк …» Але прорватися гітлерівцям не вдалося.
Тим часом танкістам Рибалка потрібно було форсувати Тельтов-канал, що огинає Берлін із півдня. Як згадували учасники тих боїв, перед ними був, по суті, величезний протитанковий рів із кам’яними берегами, наповнений водою. Заводські корпуси на березі були перетворені в опорні пункти.
До прориву готувалися також частини 28-ї армії генерала Олександра Олександровича Лучинського. Він народився в Києві 23 березня 1900 року в родині офіцера Російської імператорської армії, майбутнього генерал-майора О.Л. Лучинського. Із 12 років з часів кадетського корпусу Олександр Олександрович прослужив в армії. Війська під його командуванням билися з гітлерівцями на Північному Кавказі, звільняли Крим, Керч, громили ворога під Кьонігсбергом і в Берліні.
Прорив через Тельтов канал одразу не вийшов. Тоді Рибалко вирішив цю задачу, що називається, в своєму репертуарі − після потужної артпідготовки 24 квітня о 7 ранку наступу… не сталося. Удар був нанесений в обід, коли німці дещо розслабилися. Корпуси Рибалка та Лучинського увірвалися в Берлін.
Підсумки наступу
Війська 1-го Українського фронту, розгромивши потужні угруповання ворога, несподіваним ударом з півдня оточили Берлін, разом із частинами 1-го Білоруського фронту, створивши кільце оточення і позбавивши гарнізон міста підкріплення.
Передові частини фронту вийшли на Ельбу, де зустрілися з союзниками 25 квітня.
