У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
19 січня 2006 року в місті Мобіл, штат Алабама, на верфі компанії AUSTAL заклали перший корабель серії USS Independence (у перекладі з англійської – незалежність). Рівно за чотири роки потому, у січні 2010-го, він був зарахований до корабельного складу ВМС США. Вперше у світовій історії суднобудування бойових кораблів, американці розпочали серійне будівництво з використанням схеми тримаран. Восени 2019 року американський флот поповнився вже десятим кораблем серії класу «Індепендес» USS Cincinati.
Тримаран – судно з трьома паралельними корпусами, з’єднаними у верхній частині – конструкція, яка значно підвищує морські якості кораблів. Звісно, американці не є винахідниками тримарана, адже першими їх збудували ще 4000 років тому мешканці численних островів у Тихому океані – полінезійці. Проте саме американці стали першими, хто використав таку схему для серійного будівництва бойових кораблів. На нові судна покладені важливі завдання: патрулювання зон відповідальності, захист флоту від атак малотоннажних надводних кораблів, боротьба з підводними човнами противника (зокрема надмалого класу), проведення протимінних операцій, розвідки, підтримання дій сил спеціальних операцій.
Американські тримарани мають базовий набір озброєння, але, на відміну від традиційних бойових кораблів, вони здатні «переозброюватись» залежно від завдань прямо в морі, не заходячи в порти. Таке «хамелеонство» стало можливим завдяки модульній системі озброєння. Під авіаангаром та злітним майданчиком гвинтокрила є ангар площею понад 1400 кв. м, у якому розміщуються основні та запасні модулі з іншою номенклатурою озброєнь. Змінивши модулі, корабель міняє свій «профіль» без повернення на базу, що дозволяє використовувати його в різних за призначенням місіях. До стандартних належать модулі для виконання операцій на поверхні моря, протичовнові, протимінні, десантні. Нестандартні модулі можуть бути носіями різних видів озброєнь та технічних засобів розвідки, а також простими контейнерами для вантажів. Модулі – звичайні морські 20-ти футові контейнери, обладнані під виконання визначених завдань. Так, протимінний модуль застосовують для пошуку, ідентифікації, знищення або роззброєння мін. Коли виявлено своє або поставлене союзниками мінне загородження, модуль дозволяє визначити його розміри та маршрут обходу. Внутрішній зміст модулів постійно вдосконалюється, адже наука в США на місці не стоїть.
Енергетична установка
Енергетична установка корабля має два типи двигунів. Два дизельних двигуни MTU Friedrichshafen 20 V 8000 Series постачають живлення для поворотних водометів, що дає можливість здійснювати різкі маневри на швидкості до 18 вузлів (33 км/г). Для розгону та руху на максимальній швидкості 44 вузли (81 км/г) вмикають два газотурбінні двигуни потужністю 33 600 к/с кожний. Корабель не оснащений традиційним штурвалом, його роль виконують джойстики, а місця керманичів сконструйовані за схемою робочих місць пілотів пасажирських літаків.
Основне стандартне озброєння (один із варіантів)
Протиповітряну оборону забезпечує ракетна установка на рухомій платформі Evolved, оснащення якої становить 11 ракет SeaRAM (RIM-116A). Самонавідний ракетний комплекс працює за принципом «вистрілив – забув». Призначений для знищення протикорабельних крилатих ракет, гвинтокрилів, БПЛА, літаків. Радіус дії – до 6 миль, вага бойової частини ракети становить 10 кг вибухової речовини. Під час випробувань комплексу вдалося знищити 23 з 24 атакуючих ракет, що є дуже хорошим результатом.
Шведська універсальна артилерійська установка Bofors Mk 110 калібру 57 мм. Скорострільність – 220 пострілів за хвилину, дальність стрільби – 9 миль (приблизно 17 км). Установка має невеликі розміри, може керуватися розрахунком, який розміщено в башті або дистанційно. Снаряди Mk 295 оснащують підривником, який має шість режимів програмування, що своєю чергою дозволяє замінити декілька типів боєприпасів. Після вибуху снаряда утворюється хмара з 8000 осколків вольфраму, яка має високу вражаючу ефективність.
30-мм ланцюгова гармата MK 44 Bushmaster II. Для ведення вогню використовують бронебійні, осколково-фугасні, бронебійно-оперені підкаліберні снаряди. Темп стрільби – 200 пострілів за хвилину. Ефективна дальність – до 5100 м по морських цілях. Гармата оснащена незалежним оптико-електронним комплектом, до складу якого входять: тепловізійна камера, лазерний далекомір, гіроскоп. Хороші можливості відстеження за ціллю, автоматичне виконання балістичних розрахунків та високі вогневі характеристики дозволяють з високою ймовірністю влучати в ціль з першого пострілу.
Протичовнове озброєння являє собою американські малогабаритні 324 мм торпеди Mark 50. Торпеди застосовують для знищення швидкохідних підводних човнів на глибині до 600 метрів. Торпеда має водометний двигун, бойову частину з пластичної вибухової речовини НУ вагою 45 кілограмів. Дальність дії – до 15 км, швидкість – понад 40 вузлів.
Керовані ракети класу «повітря-земля» AGM-114 Hellfire (пекельний вогонь). Основними цілями ракет є об’єкти, які мають сильне бронювання. Ракета входить в озброєння гелікоптерів, літаків, безпілотних апаратів, наземних транспортних засобів, а також кораблів. Має цифровий автопілот, лазерну тандемну боєголовку масою 9 кілограмів. Дальність польоту – понад 9 км на швидкості 1,17 Маха (1235 км/год). Може оснащуватися осколково-фугасною або термобаричною боєголовкою.
Авіаційна палуба тримарана дозволяє експлуатацію двох гвинтокрилів SH-60 Seehawk або одного CH-53 Sea Stallion, а також безпілотних апаратів різних типів, серед яких MQ-8 Fire Scout. Fire Scout – багатоцільовий безпілотний гелікоптер, створений корпорацією Northrop Grumman на базі цивільного гелікоптера Schweizen S-333. Оснащений електронно-оптичними та інфрачервоними сканерами, лазерним далекоміром. Політна вага – 1157 кг, радіус дії – 110 миль від корабля, максимальна швидкість – 205 км/год, практична стеля – понад 6000 метрів. У бойовому варіанті споряджається протитанковими ракетами AGM – 114 Hellfire та зенітними AGM-176 Griffin.
Стандартний екіпаж корабля – 40 осіб, але може збільшуватись залежно від місії. Житлові приміщення розташовані під ходовим містком. Додатковий персонал розміщують у житлових модулях на основі, знову ж таки, стандартних морських контейнерів.
Стендова модель – «відповідь» російських корабелів американцям
Військово-морська наука Росії здійснила «черговий ривок», створивши новий корвет-тримаран «Русич-1». На Міжнародному військово-морському салоні IMDS-2015 у місті Санкт-Петербург, американці отримали «гідну» відповідь на свою кораблебудівну програму «Індепенденс». У приміщенні виставкового комплексу «Ленекспо» протягом п’яти днів на стендах Об’єднаної суднобудівної корпорації в макетах і 3D-презентаціях демонструвався «надсучасний» російський флот. Було представлено близько тридцяти зразків, серед яких продемонстрували модель корвета-тримарана «Русич». Представник розробника Зеленопольського проєктно-конструкторського бюро заявив пресі, що створено діючу модель тримарана довжиною 12 м та масою 4 тонни. Під час випробувань у басейні ЦНДІ імені Крилова модель продемонструвала чудові результати. «Швидка» реакція росіян вражає. Після початку будівництва у 2006 році першого бойового американського тримарана до експозиції в Росії сплинуло дев’ять років, а у відповідь «супердержава» відповідає стендовою моделькою. До речі, як тут не згадати російський надсучасний авіаносець «Шквал», модель якого також показували на весь світ, але він так і залишився мрією Кремля.
