Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Під час війни на Донбасі підрозділи цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України зробили чимало добрих справ для мешканців постраждалих від бойових дій населених пунктів і завжди були таким собі місточком між військовими й цивільними. Одну з цікавих історій про діяльність «сіміків» мені розповів капітан першого рангу Олексій Тарасенко. Під його керівництвом офіцери групи цивільно-військового співробітництва у складі оперативно-тактичного угруповання «Маріуполь» з липня 2015-го по січень 2016 року налагоджували співпрацю з цивільним населенням у місцях зосередження військ, доставляли людям гуманітарну допомогу та сприяли у відновлюванні зруйнованої інфраструктури населених пунктів.
— Після прибуття в район проведення АТО наша група відразу приступила до роботи, — розповів Олексій Тарасенко. — Доволі швидко, як то кажуть, увійшли в курс справ, познайомилися з командирами підрозділів, вивчили обстановку, що склалася на той час та об’їхали майже всі міста й села, розташовані поблизу лінії розмежування.
Одним з таких населених пунктів було селище Бердянське, що за кілька кілометрів від Широкиного. Влітку 2015-го внаслідок постійних обстрілів з боку проросійських бойовиків тамтешні жителі залишилися без води. Тривалий час люди були вимушені у прямому сенсі виживати. Допомогти цивільному населенню взялися військовослужбовці підрозділу ЦВС ОТУ «Маріуполь».
— Це був один з наших перших гуманітарних проєктів, — сказав офіцер. — Після моніторингу обстановки у Бердянському мені доповіли, що людям конче потрібна допомога у розв’язанні питання з водопостачанням. Я терміново звернувся до керівництва однієї з профільних організацій з проханням про співпрацю. У відповідь почув, що, на жаль, селище територіально не належить до зони обслуговування цієї компанії. Попри це, шляхом перемовин і переконань за кілька днів удалося досягти порозуміння з тими людьми, від яких залежало прийняття рішення. Цього було достатньо, щоб розпочати роботи. Для експертної оцінки ситуації, що склалася, до нас було відряджено кілька спеціалістів. Невдовзі ці чоловіки, яких ми забезпечили бронежилетами та шоломами, вже працювали у селищі на пошкодженому водогоні.
Приїзд у село офіцерів разом з ремонтниками викликав неабияку зацікавленість у місцевих. Люди підходили та розпитували, коли врешті буде вода. Вони не вірили, що військові зможуть їм допомогти. А обличчя деяких з них виказували скепсис і безнадію. Олексію Тарасенку того дня запам’ятався кремезний чоловік, який підійшов до нього і сказав: «Командире, я не вірю, що ти зможеш це зробити, але якщо вдасться — буде тобі повага!»
Згодом перший етап робіт було завершено. Фахівці, які оцінювали пошкодження, проаналізували стан справ і надали своїм керівникам пропозиції щодо відновлення водопостачання у Бердянському. Для прискорення умовного графіка виконання робіт офіцери підрозділу ЦВС, зі свого боку, залучили до цього проєкту благодійників.
За допомогою небайдужих людей протягом двох тижнів були зібрані всі необхідні матеріали та комплектувальні.
— Після цього ще раз запросили майстрів і разом з ними провели остаточні ремонтні роботи, налаштували обладнання та запустили воду для мешканців цього багатостраждального населеного пункту, — згадує події тих днів капітан першого рангу Олексій Тарасенко.
