У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Після гучних та загрозливих заяв росіян про випуск тисяч нових супертанків «Армата» далі справа не пішла. Водночас російські генерали, розуміючи, що заміна старих танків давно назріла, вирішили в найкращих традиціях радянської армії. На озброєнні російської армії є чимало типів танків, найновіші з яких: Т-72 Б3, Т-80, Т-90, Т-14. Але цього росіянам замало. На озброєння армії вирішили прийняти Т-90М «Прорив». Основним козирем для такого рішення стала дешевизна та можливість замість того, щоб випускати з «нуля» всі машини, що насправді досить дорого, використовувати частину старих танків Т-90 та модернізувати їх до рівня «Прориву».
Нагадаю, що танк Т-90 був прийнятий на озброєння армії РФ як основний у 1996 році. Він був модернізованим варіантом Т-72. Не таємниця, що сімдесятдвійка — це своєрідний варіант бойової машини на мобілізаційний період. Конструкція машини була максимально простою для масового виробництва та експлуатації. На момент розпаду Радянського Союзу у Збройних силах налічувалось 63 900 танків різних типів. Нескладність машини давала можливість широкого її експорту за кордон, у країни, які на той час були представниками «третього світу». До речі, ліцензії на виробництво цього танка свого часу отримали й країни колишнього Варшавського договору — Польща та Чехословаччина .
Історія з Т-14 «Армата» підтвердила, що Росії нині не під силу запустити конвеєр виробництва нових танків. Тому вирішили обмежитись випуском декількох сотень відносно сучасних Т-90М та вдосконалити Т-72 та Т-90.
Т-90 вже неодноразово модернізували. Так з’явилась ціла серія «дев’яностих»: Т-90 А «Володимир», Т-90 АМ «Прорив» для російської армії та експортна версія Т-90 СМ «Тагіл». Т-90М, який усе ж таки прийняли на озброєння, є представником третього «Прориву». Програма «Прорив-3» передбачає не лише серійне виробництво нових танків, що потребує значних фінансових витрат, а й модернізацію 400 танків Т-90 з 489 машин, які перебувають на озброєнні РФ, до рівня Т-90М.
Провал Т-90 на зовнішньому ринку
У 1999 році росіяни привезли в Індію три танки Т-90С. На одному з них була встановлена лита башта від Т-90, на двох інших — зварно-катана башта від Т-90А. Незважаючи на те, що під час випробувань машин в індійській пустелі Раджастхан двигуни сильно перегрівалися, а один взагалі вийшов із ладу, росіянам таки вдалося продати ці машини. Вирішальну роль відіграли низька вартість та досвід експлуатації індійських екіпажів Т-72М.
За перші чотири роки експлуатації Т-90С з ладу вийшло 50% двигунів та майже 90% систем керування вогнем СУВ ( вартість СУВ в Т-90С становить 20% вартості танка). Провал на зовнішньому ринку призвів до межі банкрутства у 2016 році уральських танкобудівників.
Незважаючи на притаманні Т-90М недоліки, росіяни продовжують називати його сучасним танком на рівні найкращих світових зразків. Для того, щоб зрозуміти, наскільки таке твердження відповідає дійсності, порівняємо деякі важливі характеристики з його конкурентами.
У бою важливо першим виявити противника
На Т-90М встановлена система управління вогнем «Калина», яку створили у 2000-х білоруські конструктори з використанням комплектовання французького походження. СУВ «Калина» об’єднує в собі тепловізійний панорамний телескопічний приціл командира ПКП-Т «Соколине око» з можливістю розпізнавання танка вдень з 6500 метрів, вночі — до 3300 метрів, блок керування стабілізатора озброєння, цифровий балістичний вираховувач, апаратура цифрової обробки зображення з автоматичним супроводженням цілі, багатоканальний приціл навідника ПНМ-Т «Сосна-У». Після введення санкцій проти Росії французи припинили поставку комплектовання. Панорамний приціл випускає Вологодський оптико-механічний завод, використовуючи власне комплектовання. З російським комплектованням приціл дозволяє виявити ціль удень на відстані до 1800 метрів.
Наведемо порівняльну таблицю можливостей СУВ Т-90М та деяких танків у виявленні цілі:
Т-90М (Росія) вдень — 5000м, вночі — 3500 м
БМ-84 «Оплот» (Україна) вдень — 8000 м, вночі — 4000 м
TARIO AB9C4 (Іорданія) вдень 7000 — м, вночі — 5000 м
ARJUN II (Індія) вдень — 7000 м, вночі — 5000 м
CHALLENGER 2 LEP (Велика Британія) вдень — 9900 м, вночі — 5000 м
ABRAMS M1A2 SEP V3 (США) вдень — 7990 м, вночі — 4000 м
LEOPARD 2A8 (Німеччина) вдень — 9900 м, вночі — 5000 м
ALTAY (Туреччина) вдень — 9800 м, вночі — 5000 м
Цифри точніше за будь-які гасла вказують на «сучасний» рівень Т-90М.
Основна зброя танка — гармата
Т-90М озброєний модернізованою 125 мм гарматою 2А46М-5 від танка Т-72. Планувалося машину оснастити новою гарматою підвищеної потужності 2А82, яка стоїть на Т-14 «Армата». Але на практиці на заваді став бронебійний підкаліберний снаряд до гармати «Вакуум-1», оскільки його довжина не дозволяє використовувати автомат заряджання, встановлений у корпусі Т-90М. Адже корпус дістався знову ж таки від «сімдесят двійки». Враховуючи те, що й на «Армату» планувалося встановити 152-мм гармату, але далі гучних заяв справа не пішла, можна говорити про неготовність російської оборонки до серійного випуску нових гармат. Ресурс російських танкових гармат майже в п’ять разів менший проти танкових гармат НАТО, що пов’язано з будовою самого снаряда. Боєприпаси РФ мають центрувальні гвинти, які розташовані по периметру опорних поверхонь тягових пристроїв, які і впливають на тривалість «життя» гармати.
Через санкції доступ до західних технологій для Росії заблокований, тому замість того, щоб створювати сучасну техніку, змушені створювати парадні роти Т-14 та оновлювати Т-90. Розміри фінансування науки в західних країнах і в Росії — незіставні цифри. Історично склалось так, що інженерна наука Росії насамперед розвивалася за рахунок копіювання іноземних зразків техніки, а не прогресу власної конструкторської думки.
Сучасні тенденції розвитку світового танкобудування
На початку сімдесятих минулого століття серед конструкторів танків виникло розуміння, що розвиток та створення нових поколінь броньованих машин будуть визначатися не тільки удосконаленням корпусу, засобів захисту, озброєння. Основою нової техніки стане розвиток «інтелекту». Щоб танк був інтегрований у єдину інформаційну систему бою, акценти повинні бути зроблені саме на розвитку систем керування, електроніки, автоматики. Сучасна бронетанкова техніка оснащена засобами оптико-електронної протидії високоточній зброї, здатна ефективно діяти за різних погодних умов у будь-який час доби на високих швидкостях. Сучасні танки мають вбудовану інформаційно-керуючу систему, сумісну з армійськими системами командування, керування та зв’язку. Система визначає місцезнаходження, забезпечує інформацією в реальному часі, а також здатна ідентифікувати ціль за принципом «свій — чужий».
Французька компанія Giat однією з перших розробила систему керування полем бою, яка й була встановлена на танках «Леклерк». Сухопутні сили США на початку XXІ століття також активно впроваджували систему керування, зв’язку, комп’ютерної обробки даних розвідки та спостереження. Велика кількість інформації, яку опрацьовує програмне забезпечення, свідчить про складність сучасних систем керування вогнем та захисту танків.
Французькі розробники створили вже класичну сьогодні інтегровану систему «КВСМ», яка являє собою низку основних елементів. Основа, інтерфейс «людина — машина» й центральний процесор з’єднанні з бойовою системою та базою даних, щоб відображати загрозу й негайно рекомендувати екіпажу відповідні заходи для захисту танка. Також система має детектор запуску ракет та системи маскування у візуальному та інфрачервоному діапазоні. Сучасний танк все більше набуває здатності під час бою коригувати свої дії з іншими.
Росія, як країна-виробник танків, намагається втриматись серед світових лідерів танкобудування. Але останнім часом у них непомітно прогресу. Насправді їхні пропозиції — це модернізація певних систем, нові назви, але точно не проривні кроки у танкобудуванні.
