До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Сергію Карпенку було 34 роки. Він палко любив свою Батьківщину, своїх батьків, дружину та єдиного сина. Син шахтаря, він народився на Луганщині, виріс на Хмельниччині, пройшов Євромайдан та одним із перших добровольцем поїхав на Схід країни, і останній свій світанок зустрів знову ж таки на Луганщині — там, де з’явився на світ, на мальовничому українському полі, де соняшники, немов не вірячи у загибель молодого патріота, раз у раз сумно хитали головами…
Після нетривалого військового вишколу у Нових Петрівцях Сергій одним із перших записався до добровольчого батальйону, що після першого бою на річці Айдар на Луганщині, взяв собі її назву. Сім’я востаннє бачила Сергія 25 травня 2014 року, коли він приїхав додому, аби взяти участь у дострокових виборах Президента України. Проголосував, і поїхав назавжди…
Де народився, там і згодився…
Як і решту добровольців, збирали Сергія на війну всім миром. З-поміж інших «айдарівців» він дивно вирізнявся… російським камуфляжем! Річ у тім, що дядько Сергія мешкає в Росії, а його однокласниця працює у речовій службі однієї з військових частин країни-агресора, тож у бій проти російських загарбників український доброволець ішов у російському однострої, банально вкраденому зі складу в Росії! Другий камуфляж, вітчизняний «дубок», солдат отримав у частині, а третій, німецький «флектарн», став презентом волонтерів. Вони ж, волонтери, а саме — земляк-підприємець Валерій Преподобний, Сергію придбав бронежилет та інші предметами військової амуніції.
У складі батальйону солдат Сергій Карпенко, який у районі проведення антитерористичної операції став стрільцем — помічником гранатометника, брав активну участь у боях під час визволення від окупантів міста Щастя. Згодом — і в боях за звільнення селища Металіст, що є передмістям Луганська. Щодня він телефонував матері, дружині, аби його найрідніші люди не хвилювалися.
— Із щирим подивом він казав мені: «Мамо, а ти знаєш, на моїй малій батьківщині мене дехто навіть називає карателем!» — згадує Любов Карпенко.
Телефонуючи, Сергій завжди намагався заспокоїти близьких, не дозволяв їм хвилюватися. Так, наприклад, про те, що у нього було легке поранення в ногу, мати й дружина дізналися вже від волонтерів, представників нетішинської самооборони, коли вони вже привезли зі Сходу країни тіло загиблого героя. Сам Сергій казав телефоном, що банально підвернув ногу й все нормально, адже він залишався у строю.
Колись це місце називалось 9 рота
Це сталося 12 липня у Слов’яносербському районі Луганщини поблизу села Жовте, яке колись, за царату, називалося 9 рота, оскільки саме тут на той час дислокувалася 9 рота Бахмутського гусарського полку.
… Соняшниковим полем чорна «нива» айдарівців їхала у пошуках зручного місця для виставлення секрету. За кермом старого радянського позашляховика сидів «Нельс» — Сергій Карпенко, поруч із ним — «Кац», уродженець Сєвєродонецька, командир відділення солдат Олександр Подрезенко, а на задньому сидінні — «Умар», історик із Луганська україно-чеченського походження Артем Нетруненко, який був активістом луганського Євромайдану, та росіянка «Валькірія» — 18-річна дівчина, яка попри свій юний вік була вже майстром рукопашного бою, брала активну участь у Революції Гідності, а коли повернулася додому у Ставропольський край, зазнала переслідувань від російської поліції та спецслужб.
Повернувшись до України, дівчина приєдналася до друзів із Майдану та добровольцем пішла в батальйон «Айдар». Окрім навідника-оператора бойової машини піхоти «Валькірії» в машині ще був «Святозар» — старшина взводу «Білий молот», який знаходився у багажнику машини за кулеметом. Раптом «нива» наскочила на міну. Потім казали, що цілком можливо, що то був радіокерований фугас. «Кац» та «Нельс» загинули одразу ж, а «Умар» помер за декілька годин у реанімації, зазнавши поранень, несумісних із життям. «Святозара» та «Валькірію» вибухова хвиля викинула з машини, що й врятувало їм життя. Щоправда, російська патріотка України дістала поранення й контузію, але вціліла. А рештки тіл «Нельса» й «Каца» вибух розметав по всьому полю в радіусі 150 метрів…
«Почесний громадянин міста Нетішина» (посмертно)
Про загибель чоловіка й сина сім’я Карпенків дізналася увечері наступного дня, увечері 13 липня, від самооборонців, яким телефонували з «Айдару». А 16 числа його тіло привезли у закритій труні й одразу ж ховали — літо, спека… Народу було стільки, скільки 36-тисячний Нетішин ніколи й не бачив укупі. Одних священників було 18 осіб! Ховали бойового побратима однополчани, на церемонії прощання були присутні як мешканці Нетішина, так і патріоти з Рівного, Острога, Славути й багатьох інших міст України. Прощатися із загиблим героєм почали о десятій ранку в приміщенні міського Будинку культури, й людей було стільки, що до першої години всі попрощатися не встигли — настав час їхати на кладовище…
Із похороном сім’ї загиблого дуже допомогла міська влада на чолі з мером Нетішина Олександром Супрунюком. Також мерія згодом виділила вдові загиблого Наталі Карпенко та її 12-річному синові Андрію кімнату у «малосімейці». Звичайно, чоловіка й тата не повернеш, але ж і наодинці з бідою громада сім’ю не покинула.
У грудні 2014 року на стіні загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2, яку закінчив загиблий захисник, було встановлено пам’ятний знак випускнику цього закладу Сергієві Карпенку. Тоді ж сім’ї вручили нагрудний знак «За Україну, за її Волю. Учасник АТО-2014». Ця нагорода додалася до нагрудного знака «Учасник Євромайдану» та ордена «За вірність Присязі». Але все це — недержавні нагороди. І ось 26 лютого 2015 року за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, солдат Карпенко Сергій Миколайович був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Та головним для вбитої горем сім’ї Карпенків, напевно, все ж стало громадське визнання ратного й громадянського подвигу їхнього сина, чоловіка та батька. Рішенням сімдесят другої сесії Нетішинської міської ради VI скликання від 30.04.2015 р. № 72/1763 Сергію Карпенку було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Нетішина» (посмертно), за мужність і відвагу, виявлені при захисті Вітчизни.
