Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Авдіївка, Піски, Водяне, Тоненьке, Гранітне, Широкине… Це та географія в Донецькій області, яка й нині згадується у зведеннях штабу операції Об’єднаних сил. А п’ять років тому тривожні новини з цих населених пунктів щодня заповнювали інформаційний простір вітчизняних та іноземних ЗМІ. Саме у квітні 2015-го у складі групи наших офіцерів зі Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін мені довелося побувати в цих багатостраждальних містечках, розташованих на самісінькій передовій, й на власні очі побачити й увічнити у фотографіях те, що приніс із собою на нашу квітучу землю підступний ворог, перетворюючи життя багатьох тисяч мирних українських людей на жахіття.
…Йшов другий рік війни. На світлинах селище Піски, що тоді, мабуть, з усіх населених пунктів прифронтової зони найбільше постраждало від бойових дій, простріляна ворожими танками та артилерією Авдіївка, селище Гранітне, яке було підступно обстріляне з РСЗВ «Град».
Також особливо закарбувалися у пам’яті гнітючі види містечка Широкине. Колись це селище, яке розташоване на узбережжі Азовського моря, вважалося благодатним курортним місцем для відпочивальників з усіх куточків України. А в ті дні Широкине, що розташоване за 15 км від Маріуполя, було справжнім епіцентром бойових дій і місцем запеклих боїв. Щодня проросійські бойовики порушували Мінські угоди, цілеспрямовано знищували все живе та нашпиговували вибухонебезпечними предметами, боєприпасами та розтяжками все навколо. Тут були зруйновані майже всі будинки та об’єкти інфраструктури.
Тоді з населення у Широкиному залишилося декілька осіб. Це люди похилого віку, які не могли покинути власні оселі. Одна літня місцева мешканка розповіла, що постійно молиться за мир в Україні. Того дня українські офіцери допомогли їй харчовими продуктами та пообіцяли, що обов’язково переможуть ворога й повернуть мир в Україну. У відповідь ця жіночка подякувала, сказавши, на мій погляд, мудрі слова.
– Хлопці, подивіться на адресу моєї хати, – звернулася вона до нас. – Я мешкаю на вулиці Миру у вщент розбомбленому селі. Іронія долі, але ж сподіваюся на краще та бажаю всім українцям миру та щасливого майбутнього!
Фото автора
На світлинах:
Донецька область.
Квітень 2015 року
