Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Навесні 2015-го на Донецькому напрямку, зокрема в районі ДАПу, Авдіївці, Пісках, північно-західних передмістях Горлівки, обстановка була вкрай напруженою… У цих найгарячіших точках Донбасу кожен клаптик землі й понині нашпигований смертоносним металом. Тоді російсько-окупаційні сили щодня порушували Мінські угоди, нехтуючи будь-якими домовленостями та здоровим глуздом. Удень і вночі по позиціях українських воїнів бойовики гатили з важкої артилерії, мінометів, гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї. Ворожі снайпери підступно вбивали захисників України. Але попри небезпеку наші військові не втрачали оптимізму, надійно утримували рубежі оборони й були готові до будь-якого розвитку подій і провокацій з боку ворога.
У ті дні я саме перебував у районі проведення АТО. І в мою пам’ять назавжди закарбувалося якесь особливе відчуття того, що там, на лінії розмежування, всі звичайні людські почуття сприймаються інакше. Навіть повітря було особливим – гарячішим, у прямому й переносному сенсі цього слова. А ще запам’яталися мужні та світлі обличчя українських військовослужбовців. Вдивіться в ці світлини. Їм лише п’ять років, але це вже історичні фотографії. На них миттєвості солдатського життя, трагізм бойових дій, міць бойової техніки, звитяга, взаємодопомога та фронтове братерство українських військовослужбовців. Тоді, як і нині, бійці на передових позиціях – за майбутнє України, за своїх рідних та близьких. Війна триває…
Після спілкування з мужніми захисниками у мене не залишилося жодних сумнівів, що ми обов’язково вистоїмо та переможемо.
– Донбас – це Україна! Нашу неньку ми ніколи нікому не віддамо! – казали українські військові у 2015 році на передовій і повторюють ці слова й нині.
Фото автора. На світлинах – район проведення АТО, Донецька область. Події весни 2015 року.
