Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Звичайний караул для курсанта 4 курсу факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення Військової академії (м. Одеса) Руслана Ганиша запам’ятається надовго. Близько одинадцятої вечора він із оглядової вежі помітив, як невідомий намагається під покровом темряви перелізти через паркан й дістатися до об’єкта, що перебуває під охороною.
– Стій, хто йде? − Голосно вигукнув Руслан. У відповідь почув лише брутальну лайку. − Стій, стрілятиму! Але й на це попередження порушник не відреагував і не збирався зупинятися. Рішення було миттєвим – чатовий по радіостанції повідомив: «Напад на пост!» і підготував до застосування штатну зброю. Саме в цю мить розвідний курсант Андрій Холод, який супроводжував на пост чергову зміну, отримав інформацію про напад на об’єкт і поспішив на допомогу. Через майже дві хвилини він разом із чатовими, курсантами Андрієм Пастуховим й Сергієм Мінялко, вже були на місці. Розвідний дав команду на затримання порушника. Курсанти, застосувавши прийоми рукопашного бою, затримали невідомого, який спробував чинити опір, і доставили в караульне приміщення. Руслан у цей час пильно стежив за підступами до посту. Адже, за його словами, з подібними ситуаціями йому доводилось стикатись, коли він проходив службу в районі проведення АТО. Тоді ворог також використовував провокаторів як відволікаючий маневр, а на прорив у цей час йшла диверсійна група.
Порушника передано до Національної поліції для з’ясування особи й вжиття процесуальних рішень. Курсанту Руслану Ганишу за виявлені пильність, впевненість і чітке виконання вимог Статуту гарнізонної та вартової служби оголошено подяку.
…Під час розмови курсант Руслан Ганиш поставився до події так, начебто нічого й не відбулось. Мовляв, це його обов’язок, який він і його друзі виконали згідно зі статутними вимогами.
Фото Денис Єщенко
