Історії полонених детально фіксували самі російські історики. «У нас немає військовополонених, є зрадники!» — так колись нібито заявив кривавий Йосип Сталін. Жорстокість радянського…
Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва презентував результати дослідження щодо проблем, потреб і запитів жінок-ветеранів російсько-української війни та отримання від них зворотного зв’язку про дієвість наявних заходів соціальної адаптації. Дослідження проводили у межах проєкту All4One у трьох цільових областях — Донецькій, Дніпропетровській і Львівській.
Опитували ветеранок протягом січня-лютого 2020 року двома методами: дискусія у фокус-групах по 8–12 учасниць та анкетне онлайн-опитування. Обидві форми — анонімні. Учасниць фокус-груп випадково вибирали зі списків, сформованих спільно з Міністерством у справах ветеранів та фондом «Східна Європа». Групи включали жителів як обласного центру, так і невеликих міст і сіл. Анкета для опитування була розроблена спільно з експертною групою соціологів, психологів і представників громадських організацій, що мали практику роботи з жінками-ветеранами АТО/ООС.
У підсумку було зібрано 763 анкети, серед них 527 — від жінок, які вже повернулися з району проведення АТО/ООС. Фокус-групи показали наявність кількох різних категорій ветеранок:
- Ветеранки-волонтерки та добровольці, які пішли на війну через власні переконання. Їм найважче, оскільки з часом вони побачили багато свідчень марності своєї самопожертви.
- Ветеранки, які пішли на війну через життєві обставини. У цій категорії можна виділити дві дещо різні підкатегорії: жінки, які пішли на війну за чоловіками, і жінки, які були кадровими військовими ще до війни й перебували в районі АТО/ООС у відрядженнях. Найменш критична, але й найбільш конструктивна група з точки зору пропозицій.
- Жінки, які прагнуть зробити особисту кар’єру в армії на офіцерських посадах. Сприймають ветеранську проблематику як відображення ширших суспільних проблем і суспільних настроїв щодо військових.
- Жінки, які з 2017-2018 рр. записуються на контракт заради відрядження в район ООС, отримання статусу учасника бойових дій і державної грошової допомоги. За цією категорією УБД самі ветерани 2014-2019 рр. не визнають права на приєднання до своєї спільноти.
Найпоширеніші проблеми учасниць бойових дій:
— У ветеранок, особливо одиноких з дітьми, є нагальна проблема працевлаштування на роботу, що могла б давати достатній дохід для утримання сім’ї та дозволяла приділяти належну увагу освіті, здоров’ю й дозвіллю своїх дітей.
— Працедавці нетерпимо ставляться до ветеранок, які займаються активною громадською діяльністю та змушені відпрошуватися час від часу з роботи.
— Як і чоловіки, жінки-ветерани говорять про проблему алкогольної залежності.
— Як і чоловіки, жінки-ветерани помічали упереджене ставлення (страх, неприязнь) до себе під час спроб улаштуватися на роботу.
— Жінки-ветерани зазначають, що після війни більшість шлюбів розпадається через нерозв’язаність побутових питань.
— Особливо гостро питання розриву з колишнім колом спілкування відчувають ветеранки на сході України. Учасниці АТО/ООС потрапляють у соціальну ізоляцію передусім через поширені стереотипи щодо причин війни та розбіжності в оцінках дій української армії, сепаратистів і Росії.
На основі отриманих даних аналітики Фонду «Демократичні ініціативи» на початку березня підготували звіт і рекомендації, врахувавши матеріали експертної групи проєкту All4One фонду «Східна Європа» та думки, висловлені під час глибинних інтерв’ю.
- Необхідність складення єдиного реєстру ветеранок, який буде доступним для всіх державних установ задля спрощення порядку надання пільг і необхідних послуг, оскільки навіть серед спеціалістів у справах ветеранів немає точних даних щодо кількості жінок-ветеранів.
- Особлива увага державної політики адаптації має бути спрямована на ветеранок, які самі визнають свою життєву ситуацію неблагополучною чи навіть кризовою. Частка таких ветеранок може сягати 15 % від загальної кількості тих, хто повернувся з зони ООС. Їхнє становище можна суттєво поліпшити через надання житла та постійного робочого місця.
- Велике значення для запобігання проблемам зі здоров’ям ветеранок матиме налагодження постійного медичного обстеження військовослужбовців у районі ООС. Принаймні в основних тилових центрах ЗСУ на Донбасі (Маріуполь, Бахмут, Сєвєродонецьк) мають бути передбачені кабінети гінекологів і достатня кількість лікарів для обслуговування жінок-військовослужбовців. Це дасть змогу вчасно проводити профілактику, діагностику, надавати першу спеціальну допомогу, а також перше обстеження тим, хто звільняється зі служби.
- Результативне використання державних коштів, передбачених для медичного обслуговування ветеранок, потребує запровадження адресної допомоги, що давала б їм можливість користуватися оздоровчими процедурами (басейн, йога, фітнес), планувати щорічне санаторне лікування та отримувати консультації й лікування у лікарів — вертебрологів, невропатологів і стоматологів.
- Нинішня оздоровча та реабілітаційна база для ветеранів має бути перебудована відповідно до реальних потреб ветеранської спільноти, зокрема з урахуванням потреб ветеранок.
- У Львові та Дніпрі було порушено важливе точкове питання допомоги ветеранкам — необхідність спеціальної програми для фінансування репродуктивної медичної допомоги (штучного запліднення). Визначення цих потреб у масштабі країни потребує додаткового дослідження.
- Пільги, пов’язані з доглядом за дітьми, мають отримувати незалежно від кількості та віку дітей. Для багатодітних обсяг допомоги має бути більшим, але не коштом тих, у кого одна дитина. Крім того, реабілітаційна допомога для ветеранок має включати витрати на догляд та одночасне оздоровлення дітей разом з матерями.
- Психологічна робота з ветеранками має бути системнішою, починатися вже на етапі проходження служби та в перехідний період. Як показало анкетування, потребу в психологічній допомозі відчуває кожна друга ветеранка. Розв’язання цього питання має відбуватися на основі залучення та відповідного професійного навчання самих ветеранок, оскільки вони самі визнають, що найефективнішу психологічну допомогу можуть надати фахівці, в яких є досвід роботи саме з учасниками АТО/ООС.
- Соціальна адаптація та сервіси для 3/4 ветеранок не мають шансів дати тривалі результати, якщо ветеранки не матимуть свого (власного чи орендованого) житла. Тож передусім мають бути переглянуті нинішні державні житлові програми, щоб упродовж 5–7 років розв’язати цю проблему.
- Ветеранки, які проживали до війни на окупованих територіях, повинні гарантовано отримати від держави власне житло на новому місці проживання.
- Система професійної перепідготовки чи підвищення кваліфікації для ветеранів має бути узгоджена із запитами працедавців певного регіону. Таким чином підготовка ветеранів гарантуватиме їм робоче місце принаймні на перший період.
На основі дослідження у трьох пілотних областях — Дніпропетровській, Донецькій і Львівській — буде розроблено модель сервісів, що поєднуватиме наявні та запропоновані нові послуги.
