ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

T-34: народжений у Харкові

21 Березня 2020
T-34: народжений у Харкові

Найкращий танк Другої світової війни, легендарна «тридцятьчетвірка», символ Перемоги – якими тільки епітетами не нагороджували цю машину.

Сотні танків Т-34 стоять на п’єдесталах у різних містах і країнах, нагадуючи про подвиги бійців і командирів Червоної армії, яка зламала машину нацизму. Ці танки горіли і йшли в атаку, входили у звільнені міста, ламали ворота концтаборів, проходили в парадних розрахунках  майданами міст.

Історія «тридцятьчетвірки» розпочалася на паровозобудівному заводі

Багато хто знає, що головним конструктором танка Т-34 був Михайло Ілліч Кошкін. Саме він створив цю машину, повів її у березні 1940-го в легендарний пробіг від Харкова до Москви і назад, застудився і помер. Після нього танкове КБ очолив Олександр Олександрович Морозов, під керівництвом якого були створені славетні бойові машини, зокрема Т-64, на якому і нині воюють наші танкісти.

А починалася історія «тридцятьчетвірки» у Харкові, на паровозобудівному заводі, який згодом став Заводом №183. Наразі це Завод імені Малишева.

У 1927-му в рамках реалізації програми механізації і моторизації Червоної армії на Харківському паровозному заводі (далі – ХПЗ) сформували спеціальну конструкторську групу. Їй доручили сконструювати перший середній радянський танк Т-1-12. Перша серія танків Т-24 складалася всього з 25 машин.

Але замість подальшої роботи над цим проєктом, заводу доручено освоїти американську розробку – танк М1931 конструктора Джона Уолтера Крісті.

Чому так сталося?

22 листопада 1929-го в СРСР утворено Управління з моторизації і механізації РККА, першим керівником якого став комкор Інокентій Андрійович Халепський. Він уважав, – і багато в чому мав рацію, що виробництво танків у країні з практично розгромленою в роки Громадянської війни промисловістю і знищеною конструкторською школою можна організувати, спираючись на закордонні зразки. Тому 6 грудня 1929-го нарком важкої промисловості Серго Орджонікідзе ухвалив рішення щодо виділення грошей на придбання іноземних танків. Уже 30 грудня того ж року закупівельна комісія під керівництвом Халепського і начальника інженерно-конструкторського відділу Управління моторизації і механізації (УММ) Семена Олександровича Гінзбурга виїхала до США. Там домовилися з американським конструктором, винахідником і бізнесменом Джоном Уолтером Крісті на закупівлю двох зразків танка М1931 і подальшим  ліцензуванням його виробництва в Радянському Союзі. Ця бойова машина багато в чому була передовою з точки зору застосованих конструкторських рішень. Одна з основних відмінностей – танк міг пересуватися на колесах (шосе) і на гусеницях (пересіченою місцевістю). У той час це був найшвидший у світі танк (швидкість – понад 70 км/год на колесах і більше ніж 45 км/год на гусеницях).

Тому замість власної розробки ХПЗ зобов’язали поставити на потік танк, куплений в США. На американській машині використовувалася знаменита свічкова підвіска, запатентована Крісті, яка згодом стала однією з ознак Т-34.

Перехід на виробництво імпортної моделі викликав конфлікт між конструкторами ХПЗ, ефективність праці яких військові функціонери з Управління моторизації і механізації РККА (УММ) поставили під сумнів. Керівник конструкторського бюро (КБ) заводу Іван Никанорович Алексенко зі скандалом звільнився, а директор підприємства Іван Петрович Бондаренко висловив незадоволення, але продовжував працювати.

Ім’я Афанасія Фірсова викреслили з історії танкобудування аж до 1980-х…

Замість Алексенка до Харкова прислали нового начальника КБ – Афанасія Осиповича Фірсова. Людина незвичайної долі й рідкісної технічної культури – про нього з теплотою і повагою згадували всі, хто з ним працював в 30-ті роки.

Народився він 25 квітня 1883-го в Бердянську у багатодітній родині (14 дітей) купця Осипа Фірсова.

Закінчив залізничне училище і продовжив здобувати освіту за кордоном у вищій технічній школі в Мітвайді (Німеччина) і політехнічному інституті в Цюріху (Швейцарія). Працював на заводі «Зульцер», потім повернувся в Росію. У 1930-му потрапив на ленінградський завод «Російський дизель», де був… звинувачений в участі у шкідницькій групі й заарештований. Однак уже 18 вересня 1931 року Колегія ОДПУ вирішила перевести інженера Фірсова з місць ізоляції на роботу до Харкова – на Харківський паровозобудівний завод ім. Комінтерну з унікальним навіть для того часу формулюванням. Ось витяг з протоколу засідання колегії ОДПУ від 18 вересня 1931 року:

«Слухали:

Перегляд справи №101032 гр. Фірсова Афанасія Йосиповича, засудженого постановою колегії ОГПУ від 23/6-30 р. до концтабору – терміном на п’ять років.

Постановили:

Фірсову Опанасу Йосиповичу термін, що залишився в ув’язненні, замінити висилкою в м. Харків для роботи на ХПЗ».

Саме під керівництвом Фірсова на базі американського М1931 харків’яни створили танк із баштою власної конструкції, названий БТ-2 («швидкий танк») і освоїли серійне виробництво. Слідом з’явилися модернізовані БТ-5 з досконалішою баштою і БТ-7, в якому конструктори здійснили серйозніші зміни корпусу, двигуна, трансмісії й ходової частини. Фактично, з появою на ХПЗ Фірсова, почалися роботи над агрегатами і конструкторськими рішеннями, які пізніше органічно увійдуть до конструкції Т-34.

Під його керівництвом починали роботу майбутній генеральний конструктор танків Олександр Олександрович Морозов, Яків Іонович Баран, Михайло Іванович Таршинов і багато інших. Акуратність Фірсова увійшла в приказку, а його фраза в кінці кожного робочого дня «дістали свої синодики і записали, що зроблено за день» стала своєрідним ритуалом.

На жаль, влітку 1936 року Фірсова відсторонили від роботи. На той час у війська поставили 687 танків БТ-7, на які масово почали приходити акти-рекламації про вихід з ладу коробок передач. Представники військової прийомки АБТУ РККА на заводі №183 змушено припинили прийом готових машин: БТ-7 навіть називали «шкідницьким танком». Звинуватили в цьому конструктора, хоча, як стверджували танкісти, його провини в цьому не було. Річ у тім, що у 1930-ті одним з улюблених трюків на всіляких показах техніки були стрибки на танках БТ із трамплінів, через рови, в річки. Техніка цього просто не витримувала.

Відсторонений від керівних посад, Фірсов продовжував активну роботу. У стислі терміни розглянуто кілька рішень нової коробки передач, з яких у виробництво пішла конструкція, розроблена О. Морозовим. Фірсов зустрічає і вводить в курс справи нового керівника КБ – Михайла Ілліча Кошкіна.

Усередині 1937-го Фірсов знову заарештований і відправлений у в’язницю (крім нього, в групі «шкідників» з-поміж працівників заводу і військової прийомки АБТУ РККА виявився й директор заводу І. Бондаренко). Розстріляний без суду і слідства у 1937-му. Ім’я його викреслено з історії танкобудування аж до 1980-х…

Гірка іронія долі конструктора алюмінієвого танкового дизеля В-2

Танк поєднує в собі декілька компонентів – рухливість, вогневу міць, захищеність. Рухливість танка забезпечує, як відомо, моторно-трансмісійна група. А його двигун недарма називають «серцем» бойової машини. І його творець – Костянтин Федорович Челпан.

Народився він у 1899-му в с. Чердакли, під Маріуполем у грецькій родині. Закінчив у 1924 році Харківський технологічний інститут. Опісля працював на Харківському паровозобудівному заводі конструктором, начальником дизельного відділу, головним конструктором, начальником конструкторського бюро. У 1928-1929 роках направлений на стажування в Німеччину, Швейцарію, Англію. У 1928-1937 роках – начальник конструкторського бюро і головний конструктор по дизельному двигуну Харківського паровозобудівного заводу.

Саме під його керівництвом створений знаменитий алюмінієвий танковий дизель В-2, який встановлений на танк Т-34 й інші машини. За розробку двигуна інженер отримав у 1935-му орден Леніна і звання Головного конструктора. Але… 15 грудня 1937 року заарештований у справі «грецький заколот». Засуджений Комісією НКВС до розстрілу і 11 березня 1938-го розстріляний у харківській в’язниці. Реабілітований Військовою Колегією Верховного Суду СРСР 28 липня 1956-го. Посмертно відновлений в КПРС у 1988-му. Гірка іронія долі.

Але це буде пізніше, а поки, до початку 1932 року, визначено основні параметри майбутнього танкового мотора. Потрібно було спроєктувати 12-циліндровий дизель потужністю 400 к. с. при 1700 об/хв з питомою витратою палива 180-190 г/к.с. за годину в танковому і авіаційному варіантах. Двигун мали виготовляти з вітчизняних матеріалів і складових, за винятком паливних насосів і форсунок – їх планували закуповувати за кордоном, на фірмі «Бош». Виготовлення на терені СРСР планували налагодити пізніше.

Під загрозою арештів, повної деморалізації інженерів заводу, купи доносів, взаємних підозр – йшов процес розробки нового танка

У Харкові роботу над проєктом, спочатку названим БД-2 («швидкохідний дизель»), почали в жовтні 1932-го, а закінчили до лютого 1933 року. Керівництво СРСР уважно стежило за ходом робіт. Так, голова УММ комкор І. А. Халепський спеціально приїжджав на ХПЗ, щоб подивитися на перспективний дизель, а Сталін неодноразово викликав до Москви директора заводу І. Бондаренка, щоб той доповів про просування робіт над прототипом.

Справа йшла туго, вилазили багато «дитячих хвороб», неминучих при такій роботі – адже все робилося вперше. Перший БД-2 харків’яни показали керівництву країни в кінці 1934 року. Показ був успішним. 27 березня 1935-го завод нагороджений орденом Леніна. Цей же орден вручили директору Бондаренку, головному конструктору ХПЗ з машинобудування Челпану і начальнику КБ по дизельному двигуну Якову Віхману.

Яків Віхман закінчив Харківський технологічний інститут у 1924 році й після цього працював на ХПЗ конструктором, старшим конструктором, завідувачем конструкторського підвідділу дизельного відділу заводу, а з 1931 року – начальником конструкторського бюро по дизельному двигуну.

Рекламації на танки БТ-7 викликали цілком характерну реакцію з боку НКВС. У 1937 році пішли арешти. Поряд із керівниками «органи» заарештували, а потім розстріляли і рядових конструкторів-«дизелістів»: заступника Челпана Трашутіна (йому пощастило – в лютому 1939-го його звільнили), Г. І. Аптекмана, М. Б. Левітана, З. Б. Гуртового, головного інженера ХПЗ Ф. І. Ляща, головного металурга А. М. Метанцева. 25 травня 1938-го заарештовано і незабаром розстріляно директора ХПЗ Бондаренка. Замість нього керівником підприємства став Юрій Євгенович Максарьов.

У цих нестерпних умовах – під загрозою арештів, повної деморалізації інженерів заводу, купи доносів, взаємних підозр – йшов процес розробки нового танка.

Кошкін представив на розгляд ескізи не одного, а одразу двох танків

Досвід війни в Іспанії показав – тонкошкірі танки з протикульовою бронею в умовах сучасної війни нежиттєздатні. Поява протитанкових гармат змусила конструкторів шукати нові рішення.

До кінця 1937 року на заводі № 183 склалася, м’яко кажучи, дивна ситуація. Річ у тому, що для посилення і поповнення конструкторського складу на завод у червні 1937-го в його КБ направлений ад’юнкт московської Військової академії механізації і моторизації (ВАММ) імені Сталіна військовий інженер 3 рангу Адольф Якович Дік. Йому підпорядкували частину інженерів, і в бюро запанувало двовладдя, яке нічим хорошим закінчитися не могло. Проєктанти працювали над внесенням змін у конструкцію БТ-7 (модель БТ-7-2000), над його модернізованою версією БТ-7-Б-ІС і розробляли кардинально новий танк БТ-9. Останній мав відрізнятися від БТ-7 наявністю шести опорних катків, дизель-мотором, конічною баштою з 45- або 76-мм гарматою і нахиленою бронею. Кошкін і Дік звинувачували один одного у неправильних інженерних рішеннях, у зриві, а іноді й прямому саботажі. Кількість взаємних претензій у конструкторів зростала, а робота не рухалася.

Зрештою московському керівництву набридли ці конфлікти, і 28 вересня 1937 року директора заводу №183 зобов’язали розділити танкове КБ-190 на два. Окреме КБ (далі – ОКБ), підпорядковане безпосередньо головному інженеру заводу, наказали з 5 жовтня поповнити тридцятьма випускниками ВАММ, і ще двадцятьма – з 1 грудня. Не пізніше 30 вересня, його відділи мали очолити вісім найдосвідченіших і талановитих конструкторів заводу. Начальником ОКБ призначили А. Я. Діка, його помічником – інженера П. Н. Горюна, а начальниками секцій – В. М. Дорошенка (контрольна секція), М. І. Таршинова (корпусна), Горбенка (моторна), А. А. Морозова (трансмісія), П. П. Васильєва (ходова частина).

Кошкін залишався начальником КБ-190, яке мало займатися виключно розробкою модернізованих варіантів БТ-7: артилерійського БТ-7А, озброєного 76-мм гарматою, і дизельного БТ-7М. Таким чином конструкторів, які конфліктували, «розвели по різних кутах». Для обслуговування серійного виробництва на заводі існувало окреме конструкторське бюро КБ-35, очолюване І. С. Бером.

Однак, як з’ясувалося, група Діка із завданням не впоралася, це спричинило його арешт у травні 1938 року. Дік отримав 10 років таборів, але лишився живий.

Головним конструктором заводу призначили Кошкіна.

На заводі сформували КБ-24, куди увійшли найкращі фахівці з бюро Діка, а також з КБ-190 і КБ-35. Загальне керівництво і ухвалення рішень по нових танках здійснював заступник Кошкіна – Олександр Олександрович Морозов, корпусом зайнявся інженер Михайло Іванович Таршінов, баштою і встановленням у ній озброєння – Олексій Олександрович Молоштанов і Марк Абрамович Набутовський, трансмісією – Яків Іонович Баран, ходовою частиною – Василь Григорович Матюхін.

28 квітня 1938 року на нараді Народного Комісаріату оборони (НКО) Кошкін представив на розгляд ескізи не одного, а одразу двох танків: замовленого БТ-20 (заводський індекс – А-20) і його гусеничного варіанта А-20Г.

Хто конкретно запропонував чисто гусеничний варіант наразі сказати складно, але, за твердженням заводчан, перші начерки танка з протиснарядною бронею робив ще Фірсов, чудово розуміючи, що збільшення товщини броні неминуче призведе до необхідності посилення ходової частини, і в цьому випадку колісно-гусеничний рушій був непридатний.

На засіданні НКО думки розділилися. Тому на розширеному засіданні 4 травня 1938 року вислухали всі сторони. Серед прихильників чисто гусеничного варіанта виявилися герої іспанської війни Кулик, Павлов і Вєтров. Ухвалено «соломонове рішення» – розробляти обидва варіанти: гусеничний і колісно-гусеничний.

Необхідно уточнити, що у прихильників колісно-гусеничного ходу були свої резони – ресурс гусениць був малий, і вони не проходили часом навіть тисячу кілометрів. До кінця 1938 року в Харкові практично цілодобово йшло опрацювання варіантів танка. Незвичайним було все – починаючи від нової конфігурації корпусу з нахиленими броньовими листами, конічної башти, двигуна до потужнішого озброєння – вперше до перспективного танка передбачалося встановити гармату калібром 76,2 мм.

На показових випробуваннях представили одразу шість машин

27 лютого 1939 року на засіданні Комітету оборони СРСР Сталін у присутності М. Кошкіна та заступника наркома оборони Г. Кулика обговорював питання, який прототип замовити харків’янам. І Сталін, і багато військових, як і раніше, схилялися до колісно-гусеничного варіанта. Іншої думки був головний конструктор заводу №183. Саме Кошкін наполіг, що для ухвалення остаточного рішення необхідно порівнювати прототипи з двома видами рушіїв. У відповідь Сталін виголосив відому фразу: «Не треба обмежувати ініціативу заводу, я вірю заводчанам. Нехай збудують обидва танки».

Гусеничний танк отримав заводський індекс А-32 і його включили в програму виробництва. За рахунок полегшення ходової частини товщину броні вирішили збільшити на 5-10 мм. На А-20 встановили 45-мм гармату, а на А-32 – 76-мм гармату Л-10 виробництва Ленінградського Кіровського заводу (далі – ЛКЗ). На початку 1939-го три танкових КБ (КБ-190, КБ-35 і КБ-24) заводу №183 об’єднали в один підрозділ, якому дали секретне найменування – «відділ 520». Оргзміни провели через збільшення обсягу роботи і необхідність постійного перекидання конструкторських кадрів з одних ділянок на інші. Нове КБ очолив Кошкін, заступником став Морозов.

Перші зразки танків А-20 і А-32 були готові в кінці квітня 1939 року, і за літо вони пройшли повний цикл державних випробувань.

Наприкінці вересня нарком оборони маршал Климент Ворошилов призначив проведення показових випробувань на полігоні в Кубинці. За танками спостерігали Сталін, Ворошилов, а також інші члени НКО і уряду. Представили одразу шість машин: Ленінградське КБ показало експериментальні важкі СМК і КВ, а також легкий модернізований Т-26. Харків’яни привезли дизельні танки БТ-7М, А-20 і А-32. Танк А-32 показав відмінну прохідність, крім того, на відміну від А-20, його бронювання можна було збільшити, адже запас енергоозброєності нового дизеля і підвіска це дозволяли. Кошкін повідомив керівництву країни, що КБ веде роботи зі збільшення товщини броні до 45 мм і вважає це цілком виправданим рішенням в разі остаточного доопрацювання заводом №75 дизеля В-2.

Броню для нового танка зробили в Маріуполі

У жовтні 1939-го Маріупольський завод отримав замовлення на виготовлення броньових деталей для двох дослідних танків А-34. За заданими АБТУ (автобронетанкове управління) РККА вимогами, броня повинна мати максимальну стійкість проти дії снарядів калібру до 45 мм включно. Згідно з надісланими з Харкова заводом № 183 кресленнями, основні деталі корпусу і башти танка А-34 мали виготовляти з броньових листів товщиною 35, 40 і 45 мм. Тоді виникла потреба розробки нової марки сталі.

Завдяки роботі директора заводу Олександра Гармашева, наприкінці жовтня 1939-го під керівництвом головного інженера Маріупольського заводу В. Ніценка і старшого військового представника АБТУ РККА військового інженера 2 рангу Г. Зухера складені тимчасові технічні умови на виготовлення броні для двох дослідних машин А-34, що регламентували виготовлення, контроль якості й приймання броньових деталей. Згідно з цими технічними умовами броньові деталі товщиною від 25 до 45 мм включно виготовляли з виплавленої дуплекс-процесом в основних мартенівських печах сталі марки «Х-3». До січня 1940 року комплект деталей був готовий, броня показала задовільну снарядостійкість.

Танковий пробіг

Перший А-34 №1 (А – заводський індекс) був готовий у січні 1940-го, А-34 №2 – у лютому. Танки одразу почали проходити повний цикл випробувань на заводському полігоні. Проте до березня, коли планувалося організувати показ нових машин у Кремлі Сталіну, стало ясно, що «тридцятьчетвірки» не встигнуть набрати необхідний пробіг у 2000 км. Саме тоді Кошкін вирішив перегнати танки своїм ходом за маршрутом Харків-Бєлгород-Орел-Москва і назад, щоб вони пройшли відстань, передбачену програмою випробувань, і показати «Вождю народів» нові машини у Кремлі.

Навколо цього пробігу є багато чуток, зокрема завдяки фільму «Головний конструктор», що вийшов у 1980-му. У стрічці пробіг представляється мало не партизанською витівкою директора заводу і головного конструктора.

Насправді все було після схвалення наркомату оборони. Особисто Ворошилов дав «добро» на пробіг.

Про розпорядження К. Ворошилова рядові учасники випробувань дізналися тільки після обіду 5 березня 1940 року, коли разом із танками повернулися на завод з чергового випробувального пробігу на околицях Харкова. У цей день танки А-34 здійснювали пробіг переважно шосейними дорогами із катаним снігом – танк № 1 пройшов 144 км, танк № 2 – 210 км. Істотна різниця у пройденій за день відстані пов’язана з тим, що танк № 1 через вихід із ладу головного фрикціону і втрати води в системі охолодження двигуна (неякісна пайка радіаторів) не міг далі самостійно пересуватися і був повернутий на завод на буксирі.

У період з 6 до 11 березня 1940 року в відділі «500» заводу № 183 проведена підготовка машин до майбутнього тривалого пробігу, під час якого на танках А-34 замінено двигуни, які на той час практично повністю виробили гарантійний моторесурс.

«Проводити машини в далеку дорогу,  напише в 1987 році у своїй книзі «КБ приймає виклик» ветеран заводу № 183 К.М. Слободін,  прийшли директор заводу Ю.Є. Максарьов, секретар Харківських обкому і міськкому партії А.А. Єпишев, парторг ЦК ВКП (б) на заводі С.А. Скачков, головний інженер С.М. Махонін, конструктори, технологи, робітники дослідного цеху.

Неголосні розмови, останні напуття Кошкіну, керівнику пробігу полковнику В.М. Черняєву, механікам-водіям Миколі Носику, Ісааку Битенському, Івану Кузнєцову, Василю Дюканову, інженерам-дослідникам Іллі Гололобова і Івану Настеку.

– Якщо побачите, що занадто важко справа йде, не форсуйте, повертайтеся назад, – удесяте радив Максарьов. І в десятий раз Михайло Ілліч Кошкін відповідав:

– Пройдемо, Юрій Євгенович, гріш ціна всій нашій роботі, якщо не пройдемо. У таку погодку тільки і відчувати».

Танки вийшли у пробіг уранці 12 березня 1940-го і 17 березня були в Москві.

30 березня 1940 року танки в Кремлі показали керівництву країни. Заводські механіки-водії Микола Федорович Носик і Ісаак Григорович Битенський, як-то кажуть, показали клас. Танки сподобалися.

Наступного дня, 31 березня 1940 року, після успішної демонстрації танків керівництву країни на заводі № 37 з танками А-34 ознайомили керівників НКО і НКСМ (Народного комісаріату оборони і Народного комісаріату середнього машинобудування). Після огляду танків відбулася нарада, на якій були присутні: нарком оборони СРСР К. Ворошилов, його заступник Г. Кулик, начальник АБТУ РККА Д. Павлов, нарком середнього машинобудування І. Лихачов, його заступник А. Горегляд і головний конструктор заводу № 183 М.І. Кошкін. Учасники наради ухвалили:

«Танк – Т-34, виготовлений згідно з постановою Комітету Оборони при РНК Союзу РСР № 443/сс від 19.12.39 р., що пройшов Державні випробування і пробіг Харків-Москва без будь-яких поломок і значних дефектів, рекомендувати для негайної поставки на виробництво заводів № 183 і СТЗ.

Вважати за необхідне при виготовленні в серійному виробництві передбачити збільшення приміщення всередині башти, з метою більш зручного розміщення командного і обслуговуючого артилерійську систему персоналу. Збільшити приміщення всередині башти танка, не допускаючи зміни нахилу утворюючих листів башти танка, корпусу танка і діаметра погону башти. Рацію розмістити поза баштою.

Доручити Державній Комісії з випробування танка в п’ятиденний термін затвердити креслення танка Т-34 для виробництва в 1940 році». (Російський державний військовий архів, фонд 4, опис 14, справа 2831, аркуш 17 – 18)

На жаль, під час пробігу застудився і захворів головний конструктор Михайло Кошкін. Врятувати його не вдалося – 26 вересня він помер.

КБ очолив О. Морозов. Під його керівництвом «тридцятьчетвірка» пішла в серію, але це вже зовсім інша історія…

16
3

Кореспондент АрміяInform
Читайте нас у Facebook
Лонгрід