Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Начальник зв’язку окремого батальйону морської піхоти старший лейтенант Алім Керімов – кримський татарин і справжній патріот України. На момент анексії Криму він був курсантом, навчався в столиці. Коли «зелені чоловічки» нахабно віджимали український півострів, командування викликало Аліма і дало зрозуміти: якщо вирішить повернутися до родини – його зрозуміють. Попри чималу спокусу, курсант обрав вірність військовій присязі й служіння українському народові. Відтоді ось уже сім років слово «домівка» для нього – це все, що вміщує в себе скайп…
Довга дорога до рідної землі
Алім Керімов, на відміну від батьків, народився вже на рідній кримській землі. Батьки ж побачили світ і зростали на чужині, адже в 1944 році його бабусь з дідусями разом із усім кримськотатарським народом виселили в Узбекистан до міста Каттакурган.
– Обидва діда намагалися повернутися на Батьківщину, – розповідає молодий офіцер. – Їм постійно відмовляли. Одного з них, Абдульвапа Керімова, за ці спроби навіть кинули у в’язницю – «пришили» політичну статтю, «предательство Родины»… Без жодних доказів, як це тоді було нормою. Але в начальнику колонії він упізнав колишнього зрадника-поліцая, і той, аби уникнути розголосу, змушено відпустив пильного кримця, поки той його не викрив. Інший дід, Абдурахман Мамбетов, теж намагався повернутися – його ледь не вбили, постійно погрожували…
Повернутися на історичну батьківщину вдалося тільки їхнім дітям, батькам Аліма. Вони родом із-під Судака, але туди повернутися не вдалося. На той час дядько глави сім’ї, Мухтар Керімов, вже осів у Кіровському, тож саме туди в 1988 році поїхало з Узбекистану і молоде подружжя.
Мухтар – будівельник, його кохана дружина Зеніфе – медик. Він влаштувався працювати у ЖЕК, був старшим інженером, а потім понад 20 років керував конторою. А жінка – до районної лікарні.
У подружжя Керімових народилося троє дітей. Брат Абдульвап, названий на честь дідуся, став, як і батько, будівельником. Сестра Султаніє – як і мама, медиком. Сестрички, на жаль, вже немає – після важкої хвороби вона пішла у Вічність…
Аліму вартувало неабияких зусиль у родині, де чітко прослідковується спадковість професій і династійність, умовити батька дозволити йому стати військовим.
– У нас, кримських татар, ніщо без дозволу батьків не робиться, – пояснює він.
Зрештою, тато дозволив, і Алім став курсантом Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Державного університету телекомунікацій.
Як зрадники за пельмені продавалися…
Наприкінці важкого тринадцятого року, коли у столиці вирувала Революція Гідності, Алім Керімов під час звільнення, хоча це суворо заборонялося, теж ходив на Майдан. Намет кримчан там був у самому центрі, і він завжди приходив підтримати земляків.
Коли росіяни розпочали анексію півострова, Алім навчався на 4-му курсі. У роті було шестеро курсантів із Криму. Один із них, хлопець-мажор із заможної родини, якому на той час батьки щомісяця пересилали суму, що дорівнювала місячному грошовому забезпеченню полковника, підбив решту відрахуватися.
– Давай з нами, в Росію! – кликали зрадники Аліма. – У Росії до військових краще ставляться! Відновимося в «Нахімці». А там – пельменями годують!..
Знали би ті запроданці, як нині за новим каталогом годують в українському війську! Йогурти, банани, мандарини, ківі, салямі – ті пельмені, за які вони продалися, близько не лежать!
Доля зрадників схожа на їм подібних. Із п’ятьох − лише трьом удалося відновитися, й то – не на четвертому, а лише на другому курсі, і – не в Севастополі, а… в Рязані! Тільки одному з них, цьому мажору, вдалося після випуску домогтися розподілу в Крим. Алімові передали одну його розмову з підлеглими, коли той спробував виховувати солдатів, розповідаючи їм про високі матерії, а вони його обірвали: «Про що нам розповідаєш, коли ти – зрадник?!»
Одружений на службі
У 2015 році лейтенант Алім Керімов отримав диплом спеціаліста з радіомереж та телекомунікацій і призначення командиром взводу штабних машин у окремому полку зв’язку ВМС у Одесі.
– Служба в полку – гарна школа для зв’язківця, – зізнається офіцер. – Як КМБ для молодого офіцера.
Із першого дня офіцерської служби лейтенант просився в район проведення АТО. Як він казав – хотів якнайшвидше закінчити війну на Донбасі та почати повертати Крим. Але… не пускали.
Тоді Алім Мухтарович із властивим йому завзяттям взявся за відновлення військової техніки, що дісталася йому з посадою командира взводу.
– Частина, як і я – кримська, – продовжує Алім. – Після виведення й перевезення ешелоном – розукомплектована. «Домовини», а не машини, одним словом…
Усі два роки служби взводний займався в основному відновленням техніки й устаткування.
– Що таке волонтери, ми не знали, адже частина не перебувала в районі АТО, – знизує плечима хлопець. – Тож усе – за свої кошти й завдяки допомозі небайдужих людей… Знайомі, знайомі знайомих…
За два роки він повністю відновив машини взводу. У польових умовах їх пофарбували. І коли техніка вже була повністю укомплектована, раптом його перевели до іншої військової частини.
Про окремий батальйон морської піхоти «борсуків» та його командира, Алім, як, зрештою, і вся країна, чув чимало. Але, відверто кажучи, спочатку не був у захваті від того, що доводиться залишати людей і техніку, яку щойно завершив відновлювати. Втім, накази в армії не обговорюють, і в серпні 2017 року старший лейтенант Керімов прийняв посаду командира взводу зв’язку цієї частини. А вже в грудні став начальником зв’язку окремого батальйону.
Коли прийшов до частини, згадує офіцер, майже вся техніка зв’язку в батальйоні була старою, радянською. Вмикав усі свої зв’язки й особисту кмітливість, отримував «Харріси», «Моторолли» й інше устаткування. На сьогодні з легкої руки начальника зв’язку ВМС і начальника зв’язку Командування морської піхоти частина повністю забезпечена сучасними засобами зв’язку. Відсотків на 90 – новітніми. Важко повірити, але своя радіостанція є в кожного бійця!
У складі окремого батальйону морської піхоти впродовж понад дев’яти місяців начзв’язку перебував на передовій, забезпечував комунікацію батальйону, що тримав фронт від Водяного до Павлополя. Із задоволенням та гордістю офіцер зазначає, що обривів зв’язку не допускав, і командир управління військами не втрачав.
– Я – патріот, і на своєму місці роблю все від мене залежне, – говорить офіцер.
А на запитання, чи одружений, Алім Керімов відповідає так:
– Одружусь, коли Крим повернемо – потрібно ж кримськотатарський народ підтримувати! Ну, а поки що, так і напишіть: одружений на службі!
