До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Волонтерка Марина Соколова поділилися чотирма історіями боротьби за життя наших воїнів, щоб нагадати українцям, що карантин і проведення часу вдома − це не найстрашніше, що може трапитися.
Про пережитий досвід і важкий шлях відновлення захисників України вона написала на сторінці волонтерського фонду «Повернись живим» у Facebook.
«Карантин − це не страшно. І ось кілька історій про це з військового госпіталю в Києві. Це лише трохи прикладів вимушеного карантину тих, хто захищав нас із вами на передовій. Кожен госпітальний волонтер може розповісти вам їх сотні», − підкреслила вона.
Дмитро
Воїн зазнав поранення влітку 2014 року біля Савур-Могили. Він був звичайним солдатом 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Захисник пережив дві клінічні смерті, рік і два місяці провів один у палаті військового госпіталю в Німеччині. В цілому його лікування тривало майже два роки.
Ігор
Герой був поранений в серпні 2014 року. Його лікарі складали по частинах більше року. І це був лише перший етап лікування. Далі він приїжджав до госпіталю на планові огляди і процедури зі словами «Я на тиждень!», а лікувався по чотири-п’ять місяців: із операціями по два-три рази на тиждень, високою температурою та іншими складнощами тривалої реабілітації.
Нині Ігор продовжує службу в ЗСУ, але відпустку між ротаціями на сході часто проводить у госпіталі.
Вадим
Хлопець зазнав поранення біля Водяного 11 жовтня 2016 року і досі проходить лікування. Коли кількість операцій перевалила за 50, він перестав їх рахувати. Крім того, перші вісім місяців не вставав із лікарняного ліжка, а останні рік і дев’ять місяців воїн так само, як і Дмитро, проводить в одномісній палаті військового госпіталю в Німеччині.
Віктор
Військовий поранений в травні 2015 року, за тиждень до демобілізації. А в лютому 2020-го захисник України переніс вже 60-ту операцію. Нині хлопцеві 26 років, але останні п’ять років змушений присвятити перебуванню в госпіталях, оскільки живе без руки і з повністю роздробленою ногою. Попри це, сприймає все, що відбувається в житті, з гумором.
Жоден із цих воїнів не скаржиться і не жаліється. Вони знають − все це для їхнього блага: чужі люди поруч і стіни палат, неможливість пересуватися, дуже часто вимушені дієти, постійні операції й похвилинна боротьба за власне життя.
— А Ви втомилися від війни, і вам набриднув карантин? − звернулася до українців волонтерка Соколова.
