Таку думку висловив правник, військовослужбовець Сил ТрО ЗСУ Олександр Мусієнко, спілкуючись із кореспонденткою АрміяInform. «Росія не може існувати без зовнішніх експансіоністських…
Український опір розпочався з Криму, з опору військових моряків російській окупації і блокаді. Моряки продовжували свій беззбройний опір навіть тоді, коли багато представників МВС і СБУ, інших силових структур перейшли на сторону інтервентів. Як зрада вищих керівників держави викликала опір Майдану, так зрада адміралів Ільїна, Єлісєєва, Березовського і Шакури породила в їхніх підлеглих опір злочинним наказам і спробам здати флот окупантам.
Український найбільше проявився він у батальйоні морської піхоти у Феодосії та на палубах тральщиків «Черкаси”, «Генічеськ», великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський» у водах озера Донузлав та фрегата «Гетьман Сагайдачний» в Чорному морі.
Так народився морський опір – морський «укроп» – і найбільше проявився він у батальйоні морської піхоти у Феодосії та на палубах тральщиків «Черкаси», «Генічеськ», великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський» у водах озера Донузлав та фрегата «Гетьман Сагайдачний» у Чорному морі. Морський «укроп» став символом живучості, витримки й мужності не лише національного флоту, а всіх Збройних Сил у подальшій боротьбі за Україну і Чорне море. Він водночас стер зі свідомості моряків конструкцію військово-ідеологічної роботи, підсумком якої мало бути остаточне знищення Військово-Морських Сил України. Коли в один день українські берегові військові частини опинилися заблокованими чужими військами, кубанськими козаками, місцевою п’ятою колоною і юрбою просто обдурених людей, то стало ясно, що для розблокування військових частин без крові цивільних людей, громадян України, не обійтися. Думайте, командири, вирішуйте! Усю відповідальність за подальший розвиток подій було покладено на них, на кожного матроса і офіцера.
Заблокований Донузлав
А в озері Донузлав було ще гірше. Барикада із затоплених суден на виході в море створила для кораблів ВМС ситуацію просто безнадійну. Сил і засобів розблокувати вихід у море не було, корабельна зброя тут – безсила, крім того, берег був усіяний підрозділами снайперів та озброєними важкою технікою російськими десантниками. З повітря простір контролювали бойові вертольоти противника. А запаси корабельні не безкінечні. Декого охопив відчай. 21 березня, перед обідом, за наказом командира 5-ї бригади капітана 2 рангу В. Звягінцева середній десантний корабель «Кіровоград» пришвартувався до пристані, і командир здав росіянам корабель. Без опору. На кораблі спустили Військово-морський прапор України і підняли російський Андріївський.
Поволі і з інших екіпажів відсіювалися зрадники, а за ними малодушні й зневірені. Для чого, мовляв, боротися, і чи це ще можливо? Уже все програно. Все одно із цієї калюжі, тобто озера Донузлав, уже не вигребти, і ніхто не допоможе вибратися з нашої залізної банки. Краще не озлоблювати «братів» — може, ще десь прилаштують. Усе, наша Батьківщина тепер Крим. На кораблях залишилися лише ті, для кого Україна була понад усе.
«Врагу не сдаётся наш гордый “Варяг”»
Морський тральщик «Черкаси», рейдовий тральщик «Генічеськ» і великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» рішуче відмовилися виконати наказ комбрига підійти до пристані й здати кораблі росіянам. У відповідь на пропозицію зради та ворожий ультиматум посеред озера Донузлав вони зайняли кругову оборону й усі разом продовжили боротьбу з окупантами. Морський тральщик «Черкаси» вирішив прориватися в море і під пісню «Врагу не сдаётся наш гордый “Варяг”», бо подібних українських пісень не знав, їх не вчили і ніколи не співали, пішов на прорив з озера. Щоб звільнити собі вихід до моря, спробував відтягти один із затоплених на фарватері кораблів. Лопались швартові канати і мінні талрепи, з усіх своїх кінських сил напружувалися головні двигуни корабля, «Черкаси» вперто боролися за вільний вихід у море. А в цей час на бойових курсах баражували російські вертольоти, а на молі розмістилися російські снайпери й цілилися в членів його команди. Обстановка ускладнювалася щохвилини, але «Черкаси» не звертали на неї уваги й намагалися таки вирватися з пастки у відкрите море. І вихід уже майже вдався, та морський буксир ЧФ став на курсі й ударом у борт відкинув корабель назад з фарватеру в озеро. Упевнившись у відсутності можливостей прорватися та не отримавши підмоги, тральщик став на якір в озері і зайняв кругову оборону з великим десантним кораблем «Костянтин Ольшанський», на якому зрадник у цистерну з пальним залив забортну воду, чим позбавив корабель ходу. «Черкаси» вже почали виступати флагманом групи кораблів, що не збиралася коритися противнику.
«Здаватися не збираємося. Кожний член екіпажу сказав, що не хоче брати участь у такій ганьбі, як здача ворогу корабля та зрада присязі»,— від імені екіпажу заявив командир морського тральщика «Черкаси» капітан 3 рангу Юрій Федаш.
Спроба прориву рейдового тральщика «Генічеськ»
Слідом за «Черкасами» зробив спробу прориву через барикаду на вході в озеро Донузлав невеличкий рейдовий тральщик «Генічеськ». Але з боку моря барикаду стримував буксир ЧФ РФ «Шахтар», який загородив вузький прохід і за допомогою двох брандспойтів створював водно-повітряну завісу на шляху «Генічеська». З кораблів ЧФ РФ, які стояли на зовнішньому рейді Донузлава, здійснено кілька кулеметних пострілів. Над «Генічеськом» просвистів вихор куль. Під час спроби прориву до краю молу на автомобілі КамАЗ під’їхав підрозділ озброєних снайперськими гвинтівками людей у російській військовій формі без розпізнавальних знаків, які зайняли бойові позиції. 23 березня продовжилися спроби російського спецназу висадити на борт «Черкас» свій десант, однак попри накази командира тральщика «Зброю не застосовувати», кораблю вмілим маневруванням у вузькому фарватері вдалося відбити атаки.
Люди розуміли, що втрачають не лише кораблі, а й свою державу
Увесь час блокади кораблів в озері група мешканців селища Новоозерне з берега підтримувала екіпажі кораблів. Подружжя Ольги й Михайла Туменків, син яких Євген проходив службу і перебував на борту «Костянтина Ольшанського», встановило на пагорбі Державний прапор України й організувало підтримку заблокованих моряків разом із місцевими мешканцями. У туманну погоду катерами і шлюпками вони доставляли на борт кораблів продукти й голосом підтримували українських моряків: «”Ольшанський”, ви герої!», «Слава Україні! Героям слава!» Ольга Туменко та її чоловік годинами стояли на березі з Державним прапором. Уже після анексії Криму вони поділяться пережитим: «…Ми, як могли, підтримували наших моряків. І вночі приїжджали, і крізь туман вдивлялися, і до звуків прислухалися — чи не підходять до кораблів «брати», — і провізію підвозили. І прапор наш там був, ним сина підтримували і всіх патріотів, хоч їх лишилося там уже мало. Пишаємося сином, і нам не соромно ходити по селищу». Люди розуміли, що втрачають не лише кораблі, а втрачають Батьківщину і свою державу.
Абордажна битва на «Костянтині Ольшанському»
24 березня великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» залишився взагалі без ходу й енергоживлення, а від загрози десанту закрився димовими завісами. Та дим – невелика завада для противника, що йде штурмом. Російський спецназ підійшов до корабля на раніше захопленому у ВМС України буксирі, і на кораблі розпочалася абордажна битва. З криком «Здавайтеся!» спецназівці закидали корабель світло-шумовими гранатами. Екіпаж з 21 особи чинив опір, та коли з буксира пролунали постріли з автоматів і кулі зацокотіли по корабельному металу, командир корабля капітан 3 рангу Дмитро Коваленко змушено наказав екіпажу відступити з верхньої палуби. На корабель вдерлося близько 200 штурмовиків, які, зламавши внутрішні перегородки, захопили практично беззбройних моряків. Вивівши їх на верхню палубу, окупанти взялися спускати з гафеля корабля Військово-морський прапор України. Декілька моряків екіпажу в цей час співали Гімн України.
Одночасно зі штурмом «Костянтина Ольшанського» відбувалася чергова спроба російських десантників захопити тральщик «Черкаси”. Російські десантники разом з колаборантами з «кримської самооборони» намагалися за допомогою швидких катерів підійти до корабля та висадитись на нього. Однак корабель «Черкаси», вміло маневруючи у вузькому фарватері, не дав їм цього зробити. Українські моряки, щоб не дозволити катерам противника наблизитися до борту на абордаж, у відповідь теж використовували вибухові пристрої, шашки і гранати.
Уранці наступного дня в густому тумані до рейдового тральщика «Генічеськ», що посеред озера стояв на якорі, підійшов катер противника. Екіпаж тральщика – усього кілька матросів на чолі з мічманом – не встигнув вибрати якір, бо запізно побачили катер, а радіолокаційної станції на кораблі не було. Російський спецназ, озброєний до зубів і зі значною перевагою в чисельності, заскочив на борт і грубою фізичною силою захопив моряків невеличкого екіпажу «Генічеська», повалив їх на палубу. Більше за все постраждали ті, хто намагався дати відсіч, і командир тральщика. Після цього всіх викинули на верхню палубу й поклали обличчям донизу, били й топтали ногами. Після того, як тральщик відбуксирували до пристані, моряків вивели на берег, а командира взялися допитувати представники ФСБ.
«Воїни світла» проти Мордора
Залишившись наодинці з противником у безвихідній ситуації, морський тральщик «Черкаси» відхилив ультиматум здати корабель і спустити Військово-морський прапор. Він лишився останнім незахопленим кораблем ВМС України в Криму, і саме він тепер представляв у кримських бухтах не лише флот України, а й саму Україну. Тож він приготувався до боротьби, яка мала вирішити долю корабля й екіпажу, бо наш екіпаж, як повідомив матрос Олександр Гутник телефоном, противник вважає «найбільш знахабнілим, який дуже пожалкує, якщо буде опиратися». Однак командир корабля капітан 3 рангу Юрій Федаш, який мав повну підтримку моряків, заявив: «Здаватися ми не збираємося».
Протягом усього дня 25 березня в озері Донузлав тривало протистояння морського тральщика «Черкаси» зі спеціально доставленими швидкісним десантними катерами зі спецназом противника на борту та вертольотами. Довгий час тральщик маневрував та відбивав спроби штурмовиків зачепитися за його борт. Над ним гордо майорів Військово-морський прапор Збройних Cил України: екіпаж твердо грудьми, як і співалося в «Марші ВМС України», стояв за «Крим і український прапор, що над ним». Та сили були надто нерівні. Перед вирішальним штурмом противника екіпаж заспівав хіт «Ляпіса Трубецького» «Воїни світла» і приготувався до свого останнього бою. Воїни-моряки співали натхненно і всі разом, і з їхньою піснею у водах Донузлава вмирало зрадливе «морське братство двох флотів». Одночасно на палубі «Черкас» викристалізовувалося нове духовне морське братство, яке стало символом українського опору в Криму, морським «укропом», і вони, як колись старші покоління борців за волю України, вирішили боротися до кінця.
Столітній історичний галс
Духовна константа і вчинки «черкащан” вповні відповідали прагненням і діям міноносця флоту УНР «Завидний”: поки «…живі сини нашої славної матері-України, відповідно, жива й та сила, яка повинна відновити права нашої славної дорогої матері-України…»
Невідомо, чи знав екіпаж тральщика про подібний до їхнього вчинок екіпажу ескадреного міноносця Чорноморського флоту «Завидний», зроблений 12 жовтня 1917 року, та їхню заяву у відповідь на погрози більшовиків підірвати їхній корабель, що «…ми, українці, не спустимо піднятий нами наш національний український прапор, доки живе й існує наш міноносець…» Можливо, що й не знали, бо історія флоту УНР не була обов’язковою для вивчення в системі гуманітарної підготовки, тому звернення «Завидного» не стало своєрідним духовним заповітом для сучасних українських моряків. Але духовна константа і вчинки «черкащан» вповні відповідали прагненням і діям екіпажу міноносця «Завидний»: поки «…живі сини нашої славної матері-України, відповідно, жива й та сила, яка повинна відновити права нашої славної дорогої матері-України…» Тож історія зробила столітній галс і повторилася в діях екіпажу морського тральщика «Черкаси».
Український прапор над «Черкасами»: вірні до кінця
Під вечір 25 березня морський тральщик «Черкаси» почали переслідувати два спеціально доставлені на озеро російські швидкісні катери зі спецназом на борту. Та тральщику вмілим маневруванням та за допомогою пострілів з кулемета, димових завіс і гранат вдавалося ухилятися від нападників. Маневруючи, він не давав змоги висадити на свій борт абордажну команду противника. Тоді на допомогу нападникам направили ще один швидкісний катер з десантниками і буксир «Ковель» (U831), який кількома днями раніше змінив Військово-морський прапор України на російський Андріївський, і два вертольоти Мі-35. Від вибухів гранат, які штурмовики кидали під борт корабля, у корпусі тральщика почала струмитися забортна вода.
Уже темніло, коли російським нападникам вдалося кинути бойові гранати під гвинти корабля і вивести їх з ладу, чим вони позбавили корабель ходу. Коли він вимушено зупинився, абордажні команди ворожих десантників з катерів і вертольотів увірвалися на борт тральщика, закинули на палубу гранати. Екіпаж запекло відбивався. Усе навколо корабля, як і саме селище, заволокло димом. У тому диму чутно було викрики, вибухи гранат, автоматні й кулеметні черги та видно яскраві спалахи. Кулі, за розповідями мешканців селища, літали не лише над кораблем, але й над селищем Новоозерне, мешканці якого ховалися, де тільки було можна. Над тральщиком барижували російські вертольоти.
Під тиском абордажної групи противника екіпаж корабля вимушено відступив углиб корабля й забарикадувався в кубрику. Уже ввечері російський спецназ, зламавши переборки кубрика, оволодів кораблем повністю. Захопивши корабель, російські спецназівці оцінили гідний опір екіпажу корабля і… повелися з ним по-людськи. Старший російського десанту погодився з вимогою командира корабля Юрія Федаша не застосовувати силу до його беззбройних моряків та не брати їх в полон, погодилися і залишити частину українського екіпажу на кораблі до середи. Навіть згодилися не спускати Військово-морський прапор України доти, доки не зійде з нього останній український матрос.
Із втратою морського тральщика «Черкаси» Військово-Морські Сили України втратили свій останній корабель, останню військову частину на Кримському півострові.
Замість післямови
Українські морський тральщик «Черкаси», рейдовий тральщик «Генічеськ» та великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський» були протизаконно, з порушенням усіх міжнародних законів і правил мореплавства, захоплені силами противника в неоголошеній гібридній війні. Їхні екіпажі, а також морські піхотинці у Феодосії, вірні народу й Військовій присязі, вчинили гідний опір і не здалися без бою противнику. Вони стали справжніми морськими «укропами», а їхні кораблі — кораблями-героями сучасних Військово-Морських Сил України, і такими вони мають увійти в історію. Членів їхніх екіпажів, які не здалися, у ВМС України мають знати поіменно. Українські моряки із цих кораблів та батальйону морської піхоти з Феодосії гідно продовжили звитягу й морську славу моряків флоту УНР, боротьбу старших поколінь за свободу рідного народу і стали прикладом для відроджених справді народних Військово-Морських Сил ЗСУ.
Мирослав Мамчак
