Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Дніпро – місто, яке першим із початком війни мобілізувалося та стало форпостом оборони східної України від загарбника. За шість років бойових дій Дніпропетровщина понесла найважчі втрати серед інших областей України, цифра страшна – 602… У Залі пам’яті музею АТО розвішені довгі ряди світлин чоловіків і жінок, які загинули, захищаючи Батьківщину від російської збройної агресії.
На Дніпропетровщині понад 30 тисяч учасників бойових дій
Найбільшою у країні є і кількість ветеранів АТО/ООС – понад 30 тисяч жителів області мають досвід участі в бойових діях і відповідний статус. Ще тисячі лікували поранених та займалися волонтерською діяльністю.
І ця робота в прифронтовому Дніпрі не зупиняється ні на день з 2 березня 2014-го. Того дня тисячі громадян зібралися біля будівлі ОДА на знак протесту проти початку окупації Росією Автономної республіки Крим та рішення Ради Федерації РФ про надання дозволу на застосування збройних сил Росії на території України для «захисту прав російськомовних громадян».
Громада створила штаб оборони, під військовими комісаріатами утворилися черги. У найближчі тижні й місяці в області сформували чотири батальйони територіальної оборони ЗСУ: 20-й БТРО «Дніпро», 39-й БТРО «Дніпро-2», 40-й БТРО «Кривбас», 43-й БТРО «Патріот», відмобілізовано 93-тю окрему механізовану бригаду, 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду, 17-ту окрему танкову бригаду, три полки – зв’язку, ремонтний та зенітно-ракетний, низку підрозділів забезпечення і розвідки. Сформовані на Дніпропетровщині батальйон МВС «Дніпро-1» і «Донбас» теж доєдналися до ударного угруповання, яке у 2014‒2015 роках звільнило частину захопленої території Донецької та Луганської областей.
Вшанувати добровольців та згадати загиблих жителів області зібралися у музеї «Громадянський подвиг Дніпропетровщини в подіях АТО». До Дня українського добровольця тут відкрилися дві фотовиставки: Романа Романенка «На нулі» й Сергія Дівєєва «Очі війни». Також відбулася презентація книги Бориса Кутового «Листи здалеку».
Ворога бачив через снайперський приціл, а фронтових друзів – через об’єктив камери
У Залі пам’яті музею АТО два однакові портрети дніпрянина Романа Романенка. Один – серед рядів прижиттєвих світлин полеглих воїнів. Інший – у центрі експозиції його фотознімків, організованої друзями Романа.
«Роман Романенко, позивний «Біч», загинув 10 серпня 2019-го, підірвавшись на ворожому фугасі. Він приєднався до лав полку «Азов» у 2015-му і пройшов шлях від бійця-снайпера до офіцера – заступника командира снайперської групи.
Він бачив ворога через приціл снайперської гвинтівки, а фронтових друзів – через об’єктив власної камери. Загинув як справжній герой зі зброєю у руках під час виконання бойового завдання. Він бачив війну такою, якою її фотографував. І заслуговує, щоб пам’ять про нього жила вічно», ‒ говориться у дописі під кольоровим портретом Романа, який стоїть в оточенні чорно-білих фото. На світлинах – його бойові побратими.
Як пояснює довоєнний товариш Романа Романенка – військовий медик Олексій Турчак, Роман здавна захоплювався фотографією – військову хроніку знімав на чорно-білу та кольорову плівку. Після його загибелі друзі відсканували відзняті кадри, з тисяч світлин відібрали 32. Жодних змін у композицію кадрів або іншу корекцію не вносили, виставку назвали «На нулі». Мить зупинилася у вічності.
Біля портрета єдиного онука стоїть Віктор Петрович. За кілька хвилин, вже на вулиці, закуривши цигарку, чоловік тихо розповідає, що родина довгий час не знала що Роман на фронті. З третього курсу університету добровольцем записався до полку «Азов» і рушив на фронт, але навчання у виші завершив.
– Ніколи нам ні про що не розповідав – не хотів хвилювати, заспокоював, що на зборах, потім казав що стоїть на другій лінії, – каже 68-річний Віктор Петрович.
Єдиний син у батьків, єдиний онук, дружини, дітей не мав…
Дніпро вшановує добровольців
Світлини дніпровського журналіста та фотографа Сергія Дівєєва не підписані, але відвідувачі по очах впізнають багатьох героїв експозиції. Це відомі воїни, волонтери, священники, громадські діячі. На світлинах також очі поранених, звільнених з полону, біженців – всіх тих, хто бачив війну. Поруч із фотографіями висять дзеркала – вони також частина виставки «Очі війни» і кожен відвідувач може зазирнути у власні очі.
Сергій Дівєєв робив знімки на фронті, у шпиталі, на цвинтарях. Митець зазначає – очі говорять більше за традиційні образи війни – вибухи, руйнування, пожежі та кров.
Поміж робіт фотографів стоять книги ветерана, офіцера ЗСУ Бориса Кутового. «Листи здалеку» – збірка листів-алегорій звитяжця, який перебуває на фронті, до маленького хлопчика – свого сина. У книзі йдеться не про війну, а про спомини, подорожі, мрії й любов до країни, близьких і життя.
Автора у залі нема – він виконує задачі на Сході країни. Борис Кутовий керівник-координатор гуманітарних проєктів ЗСУ «Допомога йде», «Допомога Схід», «АРТПЕРЕМИР’Я». На прохання автора «Листи здалеку» передає до музею АТО його товариш по службі. Потім ці книги побачать у школах та бібліотеках області, адже адресовані вони, насамперед, дітям.
Весняним Дніпром мчать автівки з прапорами України та бойових підрозділів. Багато хто з екіпажів автопробігу приєднується до мітингу, що зібрався на алеї Пам’яті біля ОДА. Саме сюди шість років тому прийшли ті, чиї прізвища викарбувані на граніті, й ті, хто згадує бойових побратимів. Демонструючи єдність, ветерани, волонтери та громадськість заявляють, що не припинять бити ворога, доки російські окупанти не залишать української території Луганщини, Донеччини і Криму. Так Дніпро вшановує добровольців.
