Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
«Фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами», – ця фраза, яку приписують чи то Черчиллю, чи то колишньому губернатору Луїзіани Хью Лонгу, якнайяскравіше характеризує те, що наразі відбувається в Росії.
Дедалі частіше вулиці російських міст здригаються від «русских» маршів. І вже нікого не дивує використання нацистської свастики, адже державна пропагандистська машина давно вбила в голови російських обивателів, що це лише давньослов’янський арійський символ. Із таким постулатом у свідомість росіян увійшла впевненість, що саме «російські слов’яни» були «істинними арійцями», і саме їм належить виняткова роль у світовій історії, як і право на захоплення чужих земель та підкорення інших народів. Ці ідеї досить вигідні кремлівській верхівці і на шляху побудови неоімперії «вірні путінці» жваво годують свій народ міфами про «русский мир», «відновлення історичної справедливості» та «собіраніє руських земель».
Назад – у СРСР
За еталон майбутньої імперії обрано Радянський Союз. Це зрозуміло, адже багато росіян згадують його з ностальгією і не тільки тому, що були тоді молодими. Фраза «тоді нас поважав (читай – боявся) весь світ» для росіянина значить набагато більше, ніж «ковбаса за 2.20» чи навіть «пляшка горілки за 3.62». До жебрацького існування пересічному росіянину з глибинки не звикати, але свідомість слід завжди наповнювати думками про власну «вищість» і «унікальність». Слід зазначити, що росТВ із завданням щодо наповнення свідомості справляється доволі успішно.
Для того, щоб повернення в радянське минуле стало незворотним, у поправках до нової конституції РФ оголошена правонаступницею Радянського Союзу. «Світлий радянський образ» активно культивувався і раніше, але відтепер це зацементовано в основному законі Росії. Тому дедалі активніше згадується «папаша» Сталін, дістаються з пильних шаф ідеологічні штампи «холодної війни» про «звірячий оскал НАТО» та «підлих імперіалістів», які сплять і бачать, як «захопити Росію і поставити її на коліна». І тоді спливає ім’я того єдиного, хто може протистояти цій «страшній навалі». Маленька дівчинка ледь не лускає від гордості й вимовляє, що «немецкий я выучу только за то, что на нем разговаривал Путин», а веселенький чолов’яга, розтягуючи гармонь, завзято співає: «у России главный аргумент – Путин, Путин, Путин – президент».
Ні, не проводьте жодних аналогій з «культом особистості» Сталіна. Вважатимемо, що це лише випадковий збіг обставин.
«Унікальні», «обрані», «вищі»
Отже, Росія сьогодні – це авторитарна держава, де підтримується тотальний культ вождя і він має необмежену владу. Все це відбувається за повального «одобрямса» росіян, адже віра у «справедливого царя» та «сильну керуючу руку» закладена у них, напевно, на генному рівні. Щоправда, всі вони впевнені, що жахи, через які довелося пройти радянським людям на шляху до «світлого майбутнього», їх оминуть. Сучасні росіяни впевнені, що помиратимуть від чергового голодомору не вони. І що в численних «гулагах» вони будуть лише як охоронці, а під час війни, яку «можем повторить», вони і їхні рідні не загинуть, як мільйони інших, а легкою ходою пройдуть Червоною площею на параді перемоги. Адже всі вони «унікальні», «обрані», «вищі», і їм щодня про це повторюють. Чи не нагадує все це елементи фашизму?
Отже, звернемося до визначення: «фашизм — це узагальнена назва ультраправих політичних рухів та ідеологій, яким властиві диктаторський лад із притаманними для нього виявами націоналізму, культу особи, мілітаризму і тоталітаризму». Ну, наче про сучасну Росію. Проте, спаси Боже, про це сказати росіянину. Вони впевнені, що саме росіяни чи не єдині, хто стоїть на передовій боротьби з фашизмом. І це також наслідки пропаганди, які беруть коріння ще в радянському минулому. Адже зі сталінських часів стало традицією називати своїх ідеологічних опонентів «фашистами».
Докази російського фашизму
На думку політолога Валерія Майданюка, «всім фашистським режимам притаманне гіпертрофоване і концептуально обгрунтоване почуття національної вищості над іншими народами, яке в путінській Росії виражається у протиставлення російської православної, слов’янської духовності західному матеріалізму та споживацтву. Ідея про «старшого та молодших слов’янських братів» є класичним прикладом російського націоналістичного шовінізму».
В унісон з пропагандистами співають священники російської православної церкви. Лише РПЦ за їхньою ідеологією є єдиною істинно канонічною церквою.
До ознак фашизму Валерій Майданюк приписує й «віру у месіанську історичну роль свого народу, яка у російських фашистів проявляється в ідеї «Третього Риму» та відродження міфічної Гіпербореї як прабатьківщини слов’янства. Контроль Москви над народами Східної Європи, що фактично означає їхнє поневолення, оголошено російською національною ідеєю. Російське імперське месіанство чудово поєдналося з прагненням відновити СРСР і покінчити з незалежністю вільних сусідніх країн, в ім’я зміцнення Росії, для подальшого геополітичного протистояння та війни з цивілізацією Заходу. Уже навіть той факт, що Росія всю свою історію патологічно прагнула завоювати сусідні країни і на 90% її територія складається з підкорених неросійських народів і далі прагне анексій, робить її небезпечною для миру у світі».
Не лякайтесь, це не «Гітлерюгенд». Це йдуть «юнармійцій», яких вже більше ніж 600 тисяч
На думку Валерія Майданюка, необхідно звернути увагу на такі класичні ознаки фашистського режиму, як «культ мілітаризму та апологетика війни, які останнім часом зашкалюють у російських фільмах й історичних телепередачах, де російський «рембо» перемагає всіх, причому вороги у російському кінематографі завжди неросійської національності. Як і кожен фашистський режим, офіційна Москва систематично критикує ліберально-демократичні цінності, які глузливо зводить до прав секс-меншин та толерантності до мусульман, висміюючи це як найстрашніші аспекти демократії. А як альтернативу пропонують сильну країну з сильним вождем, якого бояться і поважають у світі».
І наостанок, сьогодні в Росії діє понад 50 фашистських організацій. Діяльність лише восьми з них заборонена. Всі ці «баракашовці», «Пам’яті» та інші «націонал-патріоти» мають неабияку підтримку як у населення, так і в офіційної влади. І коли раптово побачите рівні шеренги дітей, які марширують на черговому параді, не лякайтесь, це не «Гітлерюгенд». Це йдуть «юнармійцій», яких вже більше ніж 600 тисяч…
