Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Які найголовніші проблеми непокоять жінок після повернення до мирного життя та під час військової служби? Яку оцінку вони дають державним сервісам для ветеранів АТО/ООС, і що з того для них найбільш затребуване? Які моделі сервісів варто переглянути та які нові послугизапропонувати, щоб допомога ветеранам була ефективнішою?
Відповіді на ці та інші питання озвучено в дослідженні, яке проводив Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва у межах проєкту «A114One: комплексна програма психологічної та менторської підтримки ветеранів», яким опікувався Фонд Східна Європа за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.
Дослідження щодо статусу жінок-ветеранів відбувалося у січні-лютому 2020 року у Львівській, Дніпропетровській і Донецькій областях на рівні фокус-груп, методом глибинних інтерв’ю та анкетування.
Програмна директорка Фонду «Східна Європа» Наталія Слинько зазначила: комплексна програма спрямована на інтеграцію ветеранів, зокрема жінок у мирне життя.
«Нашим завданням було на базі цього дослідження запропонувати практичні кроки з вирішення цієї проблематики через систему надання соціальних послуг», зазначила вона.
Допомога ветеранкам залежить від ставлення місцевої влади
Знайомлячись із результатами дослідження у різних регіонах, політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Петро Бурковський резюмував, що допомога жінкам-ветеранам дуже залежить від ставлення до них місцевої влади.
«Якщо у таких великих містах, як Львів, Дніпро, Маріуполь міська влада робить кроки назустріч, то в менших отримати таку допомогу важко. У Дніпрі, приміром, повідомили, що ветеранам із Павлограда чи Кривого Рога важко доїхати до обласного центру, щоб отримати цю допомогу. Кілька учасниць із Кривого Рога розповідали, що ставлення міської влади до ветеранської спільноти майже вороже», розповів аналітик.
За його словами, часто медичну і психологічну допомогу ветеранам формально й неякісно надають фахівці, котрі не розуміються на специфіці бойових дій. Упередженим є ставлення до ветеранок і з боку роботодавців, які шукають різні приводи, щоб не надати їм роботу, особливо жінкам, які мають дітей.
«Головні ж виклики – поліпшення житлових умов і проживання. Якщо їх вирішити, великий блок проблем буде знято з порядку денного», підкреслив Петро Бурковський.
Соціальні послуги як метод адаптації до мирного життя
Експерт із розробки інтегрованої моделі соціальних послуг Вадим Лютий наголосив, що більшість проблем, з якими стикаються учасниці бойових дій, є результатом неможливості швидко й успішно адаптуватися до мирного життя.
За його словами, такій адаптації найкраще слугує надання соціальних послуг, яке є ефективнішим, ніж пільга. Адже люди, які отримують пільги, часто займають очікувальну позицію у вирішенні своїх проблем. «Пільги також викликають несприйняття у суспільстві», – зазначив Вадим Лютий.
Він підкреслив, що система допомоги, побудована на пільгах, досить ризикована. «Пільги – це надання ресурсів. І саме така допомога дуже часто створює умови для корупції, оскільки є люди, які розподіляють ці ресурси, намагаючись скористатися цим у своїх інтересах», – упевнений експерт.
Речник фонду «Демократичні ініціативи» Юрій Горбань привернув увагу до того, що у ветеранок, які об’єднані у громадські організації, справи йдуть краще, ніж у тих, хто вирішує власні проблеми самостійно.
Має бути індивідуальний підхід
За висновками експертів, система надання соціальної допомоги гендерно нечутлива, бо не враховує особливостей переживань жінок, їхніх специфічних проблем, потреб і зручних для жінок форм надання соціальних послуг.
Проведене дослідження свідчить: ветеранки інакше, ніж чоловіки, переживають цей досвід і менше про нього готові ділитися. Крім того, вони стикаються з більшою кількістю проблем, повертаючись додому.
Для вирішення проблем ветеранок пропонується впровадження системи їхньої оцінки і їхніх потреб, індивідуального розгляду, та гендерного підходу до надання соціальних послуг та підготовки відповідних фахівців для роботи безпосередньо у громадах.
