Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Найкращі лікарі Дніпра рятують двох важкопоранених захисників України, які постраждали під час ворожого обстрілу вантажного військового авто.
Про хід лікування розповів головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова Сергій Риженко.
За словами Сергія Анатолійовича, бійців вчасно доправили до лікарні Мечникова у святковий день 8 березня.
– 39-річний Сергій надійшов із контузією, акубаротравмою і розривом слухового проходу, а 33-річному Дмитру уламок пробив око. Також військовослужбовець зазнав поранення грудної клітини, живота, лівого плеча, передпліччя, кисті, стегна. Воїну вже проведено складну операцію з порятунку очей. Нині стан бійців із великою позитивною динамікою, – зазначив Сергій Анатолійович.
Самі ж звитяжці тримаються мужньо і сподіваються на швидке одужання.
Старший солдат Сергій родом із Херсонщини. Вдома на нього чекають дружина й дві донечки. Того дня він був за кермом КАМАЗу, в який влучила протитанкова керована ракета ворога.
– Ми їхали за звичним маршрутом до своїх позицій у районі Водяного, – розповів Сергій. – Машина рухалася проти сонця, тому постріл із ПТРК не помітив. Ракета зайшла в кабіну і ми відчули удар неймовірної сили. Нам із Дмитром, якщо можна так сказати, пощастило, але, на жаль, внаслідок прямого влучання один із побратимів загинув, а в іншого солдата, що перебував у кузові, дуже постраждали ноги. Ми його перев’язали і викликали допомогу. Дуже вдячний лікарям і всім, хто нас рятував. Щодо планів на майбутнє, налаштований найшвидше повернутися у свою військову частину.
Сергій розповідає, що перший контракт підписав у 2003 році. За цей час на військових авто проїхав тисячі кілометрів та перевіз безліч вантажів.
– Служити подобається, – каже він. – Вважаю сенсом життя захищати Україну.
Підтримує побратима у намірах продовжити службу і старшина Дмитро. Мужній чоловік став на захист України 2015-го.
– У мене п’ять років війни за плечима, – розповів старшина. – Просто так не здамся і зроблю все можливе, щоб одужати й стати до строю.
Підтримати чоловіка в лікарню приїхала його дружина Юлія, а вдома тата чекають два сини. Жінка розповіла, що Дмитро – воїн і захисник за характером.
– Він навіть поранений намагається втекти з лікарні, – дещо іронічно розповідає Юлія. – Якби цим хлопцям було б у що переодягнутися, вони пішки пішли б до побратимів.
На запитання, що найважче пережити дружині солдата, жінка відповіла: «Коли Дмитро був на фронті, у нас життя тривало від одного телефонного дзвінка до іншого. А найважче – пережити ніч, а зранку в телефоні почути голос коханого».
