Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Ксенії Єргідзей прихильність до армії прищепив батько – начальник Луганського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус імені героїв Молодої гвардії» полковник Валерій Ємбаков.
Ксенія народилася у місті Потсдам, що в Німеччині. З батьками змінила не один військовий гарнізон. А осіла її сім’я в Луганську, де дівчина й закінчила фізико-математичний ліцей.
— Після випускного вступила до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, який тоді був у Луганську, на спеціальність «перекладач з англійської та французької мов». Але вже після другого курсу перейшла на заочну форму навчання й призвалася на військову службу за контрактом у підрозділ ВСП оператором-телефоністом. Тоді мала велике бажання навчатись у військовому університеті, — розповіла жінка.
Серед військових вишів Ксенія обрала Харківський університет Повітряних Сил, який закінчила у 2008-му за фахом «бортовий зв’язківець». Далі місцем її служби стала рідна Луганщина, де вона й зустріла події 2014 року.
— Уже з середини травня розпочалися справжні бойові дії. Важка техніка ворога заходила до нас із селища Ізварине, що на кордоні з країною-агресором. Ми з чоловіком, який служив у райвійськкоматі Луганська, були оточені окупантом і довго не бачилися. Тоді почалися переслідування українських військових, які не поділяли погляди проросійських збройних формувань, і залишатися там було небезпечно. Тож ми, забравши двох дітей, з великим болем покинули рідний Луганськ. Коли виїжджали, мали лише невеличку валізу з дитячими речами, пакет з документами і пса. Згодом до нас доєдналися батьки з молодшою сестрою та її родиною, — пригадує Ксенія.
Понад рік сім’я була роз’єднана, жінка з двома доньками служила в Харкові, а чоловік у Старобільську Луганської області. Наприкінці 2015-го обоє перевелися до столиці.
— Пишаюсь великою сім’єю, зокрема батьком-військовослужбовцем, який завжди давав розумні поради, матір’ю-вчителем, завдяки якій я була відмінницею й здобула в усіх навчальних закладах, де навчалася, дипломи з відзнаками. Як і рідною молодшою сестрою — за її цілеспрямованість, чоловіком і доньками, які надавали підтримку й стали сенсом життя, — зазначила жінка.
Згодом подружжя вступило на навчання до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського для здобуття військової освіти за оперативно-тактичним рівнем. А після випуску вони продовжили службу в цьому ж навчальному закладі.
Сьогодні Ксенія працює над кандидатською дисертацією, для якої обрала тему — «Формування військово-професійної спрямованості ліцеїстів закладів спеціалізованої середньої освіти з військовим профілем».
— Під час її написання вивчаю мотивацію вступу військових ліцеїстів до військових навчальних закладів. Ідея з вибором теми виникла ще у 2014-му, коли військовий ліцей, який очолював мій батько, з Луганська передислоковувався у Кремінну. Дуже хотілося знати мотивацію багатьох 15-річних юнаків, яких практично поставили перед вибором — лишитися з окупантами або покинути все й виїхати на підконтрольну Україні територію, — розповіла військова.
Якщо теорію Ксенія вивчала у класах, то практику закріпила під час чотиримісячного відрядження у район проведення операції Об’єднаних сил на рідну Луганщину. Наприкінці 2019-го у складі групи цивільно-військового співробітництва вона практично щодня виїжджала у прифронтові населені пункти й військові частини, розташовані на лінії зіткнення. У майбутньому хоче написати підручник з військово-патріотичного виховання молоді.
