Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Старший лейтенант Ольга проходить військову службу в механізованій бригаді з 2015-го. Призивалася жінка на посаду фельдшера, адже мала медичну освіту. Потрапивши на Донбас, окрім військових, надавала допомогу і місцевому населенню.
– Перший масований обстріл згадується, ніби це було щойно. І особливо зловісна ця дзвінка тиша, яка панує потім. Тепер навіть не можу слухати музику в навушниках, мені потрібно все контролювати, – розповіла захисниця.
У 2016-му Ольга отримала перше офіцерське звання «лейтенант» і перейшла на дещо незвичну для себе посаду – заступником командира розвідувальної роти з виховної роботи. І тут у пригоді їй стала друга вища освіта – психолога.
– У розвідроті роль вихователя і психолога дуже важлива, адже відбір військових у такі підрозділи має бути жорстким та поглибленим, – вважає Ольга.
З кожним бійцем жінка проводила великий комплекс заходів: тестування, спостереження, спілкування, вивчення особової справи. Але головне для неї – дочекатися своїх хлопців з бойових завдань, що виснажують як фізично, так і морально.
– У підрозділі був хлопець, за освітою музикант. Він виконував обов’язки водія МТЛБ. Під час сильного ворожого обстрілу цей 20-річний юнак та його товариш, попри шквальний вогонь окупантів, вивезли поранених бійців. Весь його одяг тоді просякнула кров. Якось він не втримався і в нього почався істеричний сміх. З цього стану його довелося виводити, – зазначила жінка.
Під час перебування на Сході України Ольга разом з іншими військовими допомагали і місцевим дітям: привозили школярам солодощі, харчі, одяг, канцелярське приладдя й багато іншого. Дещо купували навіть за рахунок власних заощаджень. А під час канікул у місцевих школах жінка організовувала різноманітні конкурси.
– Один із них – конкурс на найкращий малюнок «Моя Україна». Діти дуже старалися. Тож зібрали певні кошти і купили призерам смарт-годинники, а іншим – різноманітні ігри, – продовжила Ольга.
Жінка має дорослу доньку, яка працює в органах місцевої влади, і 23-річного сина – офіцера, який служить у механізованій бригаді на Одещині. Жартома говорить, що має із сином не лише однакове прізвище, а й військове звання.
– Свого часу дуже хвилювалася за сина. Він у жовтні 2019-го виконував бойові завдання поблизу Мар’їнки. Тоді йому довелося рятувати підлеглого, у якого поцілив снайпер. Нині він у шпиталі, переніс багато операцій, але потрошку одужує. І після тих подій мені як матері дуже приємно, коли футбольна команда ОК «Південь», за яку грав мій син, вийшла на матч у футболках з його портретом, – говорить жінка.
Командування частини помітило хист Ольги до співпраці з місцевим населенням і призначило її офіцером цивільно-військового співробітництва. Нині вона виконує завдання на Луганщині. Жінка і надалі планує продовжувати службу, адже для себе зрозуміла – її місце тут.
