Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Оксана Янішина – старший сержант, фельдшерка медпункту 138-го Центру спеціального призначення Військової служби правопорядку в ЗСУ.
Після закінчення Кам’янець-Подільського медичного училища працювала медсестрою. Так би тривало й далі, якби у шкільні роки не познайомилась із хлопцем, який обрав шлях військового та став її чоловіком.
– Завжди подобалась армія, я потайки мріяла служити. Коли з чоловіком переїхали до Василькова, там у військовій частині була вакансія санінструктора. Так 18 травня 2009-го опинилась у Збройних Силах. Жодного разу не пошкодувала, – пригадує жінка.
Подружжя Янішиних виховували сина. Сімейне щастя тривало 22 роки.
За кілька місяців після того, як поховала чоловіка, Оксана поїхала на Донбас виконувати завдання у складі групи спецпризначення із забезпечення охорони і супроводу підрозділів протиповітряної оборони. Надавала невідкладну медичну допомогу особовому складу групи. Отримала державну нагороду – медаль «За військову службу Україні».
– Певно, всі мають страх, адже ти перебуваєш у районі активних бойових дій. Як себе налаштовувала? Знала, що потрібно їхати, допомагати, зробити свій внесок у нашу загальну справу, − розповідає фельдшерка.
Вона, виконуючи зі своєю групою завдання, немов мама, опікувалась не лише фізичним здоров’ям колег, а й підтримувала морально. Дочекавшись повернення своїх хлопців з виїзду, пригощала смаколиками. Війна ще міцніше згуртувала їхню і без того дружню армійську сім’ю.
Найбільше в житті Оксана хотіла б, аби чоловік побачив, яким виріс їхній син. Вона підтримує його бажання йти шляхом батька. Їм обом є на кого рівнятися.
