МН17: «корисні ідіоти» та «незалежні журналісти» на службі в російської пропаганди

У чому насправді причини несподіваної «любові» Малайзії та Росії?

… Участь Малайзії в технічному розслідуванні DSB було мінімальним і звелося до надання інформації щодо літака і екіпажу, а також до отримання від сепаратистів «чорних ящиків» Боїнга і передачі їх у розпорядження DSB.

До складу JIT Малайзія увійшла тільки в грудні 2014-го, на чотири місяці пізніше інших учасників. Однак і в діяльності кримінального розслідування Малайзія бере багато в чому номінальну участь. Причина − у тісному військово-технічному співробітництві РФ та Малайзії. Остання вкрай зацікавлена у придбанні російських озброєнь з їх подальшим обслуговуванням та постачанням запчастин та комплектуючих.

Ця співпраця почалася ще на зорі 1990-их придбанням Малайзією 18 російських винищувачів МіГ-29 на суму $560-600 млн. У квітні 1999-го підписано міжурядовий «Меморандум про взаєморозуміння з питань співробітництва в галузі оборони, оборонних технологій і оборонної промисловості», а також створена спільна російсько-малазійська міжурядова комісія з військово-технічного співробітництва. У травні 2003 року під час візиту міністра оборони Росії Сергія Іванова в Куала-Лумпур укладено угоду про поставку (і обслуговування) в Малайзію 18 винищувачів Су-30МКМ на суму близько $910 млн. «Контракт десятиліття» підписано у серпні 2003-го під час візиту до Малайзії Володимира Путіна. Восени того ж року Малайзія придбала 10 транспортно-бойових вертольотів Мі-171Ш (Мі-8АМТШ) на суму $71 млн. (Це третє постачання російських вертольотів до Малайзії). Завдяки цим контрактам Малайзія увійшла в трійку найбільших покупців російської зброї − після Китаю й Індії, з прогнозом подальшого зростання продажів. На підтвердження особливої ролі Малайзії в російському експорті озброєнь міністр оборони РФ Сергій Іванов навіть нагородив малайзійського колегу Наджиба Разака медаллю «За зміцнення бойової співдружності» і шаблею.

У квітні 2007-го підписано доповнення до контракту про постачання Су-30МКМ, відповідно до якого, до закінчення гарантійного терміну для першої партії винищувачів російська сторона взяла зобов’язання ввести в дію малайзійський тренувальний центр для льотчиків і технічного персоналу (відкрито у 2011 році), а також сервісний центр обслуговування літаків, який запрацював у 2012-му. У січні 2013 року підписано російсько-малазійську угоду про обслуговування поставлених Су-30МКМ у цьому сервісному центрі, а в квітні угоду пролонговано на тривалий термін ще на $100 млн. Тоді ж у рамках розширення присутності російської авіатехніки в регіоні малазійським замовникам запропонували багатоцільовий транспортний вертоліт Мі-26.

17 липня 2014 року гине рейс МН17, і перед Малайзією постає складне завдання − взяти участь у розслідуванні катастрофи свого авіалайнера, в якому все вказує на вину Росії, і водночас зберегти тісну співпрацю у військово-технічній сфері, в якій, з урахуванням корупційної складової, дуже зацікавлене керівництво обох країн.

От це і зумовило двоїсту й непослідовну позицію Малайзії в розслідуванні обставин загибелі рейсу МН17. Характерно, що майже від початку розслідування Малайзія, відмовившись від участі у роботі Ради з безпеки Нідерландів (DSB) і пізніше все ж увійшовши до складу JIT, фактично виявилася на боці РФ. Ось як про це відверто висловився політичний оглядач міжнародного інформагентства «Росія сьогодні» (колишнє РІА «Новини») Дмитро Косирев: «Досить подивитися на все, що говорили і говорять на цю ж тему російські представники всіх рівнів, щоб побачити буквально текстуальні збіги в наших висловлюваннях. І це не тільки питання філології. По частині збитого «Боїнга» Росія і Малайзія з самого початку виступають, фактично, разом. Так чи інакше, трагедія «Боїнга» зблизила росіян і малайзійців не тільки в цілому, а ще й у військовій сфері. 14 листопада в один із портів країни зайде сторожовий корабель Балтійського флоту «Ярослав Мудрий», готується російська участь, як завжди, на виставці озброєнь «ЛІМА-2015» на острові Лангкаві, з непоганими делегаціями від наших ВМФ і ВВС».

Висловлювання дуже показове. Звісно, коли є настільки тісна міждержавна військово-технічна співпраця, складно бути об’єктивним, навіть попри загибель своїх громадян, яких можна принести в жертву «національним інтересам». Більш того, в ситуації, що склалася, загибель 43 малайзійців на борту МН17, власне, сприяє зміцненню позицій Малайзії у «наближених» із Росією відносинах у військовій сфері. «Зближення» дійшло до того, що малайзійців зацікавив… зенітно-ракетний комплекс «Бук»!

Трохи про збіги. У жовтні 2014 року прем’єр-міністр Малайзії Наджіб Разак висловився наступним чином: «Ми хочемо довести це розслідування до логічного завершення, що означає довести до суду людей, які відповідальні… Маємо показати, що хто б це не зробив, йому доведеться заплатити. Бо не можна збити цивільний літак… Навіть якщо ви виправдовуєтеся, що це було ненавмисно». Досі було тільки єдине виправдання в ненавмисному знищенні рейсу МН17, і належало воно постійному представникові Росії при ООН Віталію Чуркіну, який дав «по гарячих слідах» інтерв’ю CNN: «Люди зі сходу [України] говорили, що вони збили військовий літак. Якщо вони вважали,що збили військовий літак, це був конфуз. Якщо це був конфуз, це не був акт тероризму».

Малайзія виявилася «між двох вогнів»: бажанням добитися правди в справі загибелі рейсу МН17, і залежною від стратегічного партнера, який є головним підозрюваниму загибелі лайнера. Водночас партнер має серйозні важелі впливу на офіційну позицію Малайзії в цій справі. Тому вона вимушено зайняла нейтральну, а за низкою ознак − проросійську позицію в розслідуванні загибелі свого лайнера. І гарною ілюстрацією сказаного є офіційні вислови членів малазійського уряду. Причому міністра транспорту Малайзії Ліоу Тіонг Лая («ми дізнаємося правду і покараємо винних»), який шукав правду, довелося замінити на того, хто «сумнівався» − Ентоні Лока («немає переконливих доказів, що Боїнг Малазійських авіаліній 2014-го над Донбасом збила Росія»).

У результаті країни-учасниці кримінального розслідування (Бельгія, Нідерланди, Україна й Австралія) змушені дистанціювати міжнародне кримінальне розслідування від Малайзії, знаючи про її близькі відносини з Росією і побоюючись відповідного витоку інформації про хід слідства. І в заявах російської пропаганди «Росію не допускають до розслідування» зазвучала нова нотка «Малайзію не допускають…»

За підсумками 2018-го Малайзія – другий у світі (після Індонезії) експортер пальмової олії з місячним обсягом виробництва 1,64 млн тонн. Усе це відбувалося на тлі намірів ЄС обмежити закупівлі цієї олії, і готовності Росії оплачувати Малайзії пальмову олію поставками озброєнь. У кінці березня 2019 року РІА Новини з посиланням на заяву президента «Об’єднаної авіабудівної корпорації» (ОАК) Юрія Слюсаря, повідомило: РФ готова продати Малайзії винищувачі Су-35, Су-30СМ, МіГ-35 і навіть Су-57. У відповідь 17 квітня міністр сировинних галузей Малайзії Тереза Кок заявила: Малайзія прагнутиме використовувати великі ресурси пальмової олії для підтримки військових закупівель. За такої зацікавленості в торговій співпраці не варто дивуватися позиції її керівництва в оцінці результатів розслідування по темі МН17…

Повертаючись до фільму Макса ван дер Верф і Яни Ерлашової «MH17 – CallforJustice», варто зазначити, що стрічка – ніщо інше, як заміс конспірології з відвертою брехнею. Наприклад, чого тільки варті пред’явлені там «докази» у вигляді «свідчень очевидців», які стверджують на камеру, що бачили якісь військові літаки поруч із малайзійським «Боїнгом» перед його загибеллю:

− на тайм-коді 24:50 жінка-очевидець розповідає, що за «Боїнгом» летіло два (!) військові літаки, які «почали його обстрілювати»;

− тайм-код 25:10 − інший «очевидець» «згадує», що «військовий літак пролетів»;

− на тайм-коді 25:17 виникає місцевий «експерт», який клянеться: «Сто відсотків це був військовий літак, сто відсотків. Ось саме тут був маленький військовий літак, ось прямо тут, це не тільки я бачив».

Усіх цих фріків, як і авторів фільму та їх спонсорів, нітрохи не бентежить, що жодних інших літаків поряд із рейсом МН17 не було від слова зовсім. Це зафіксовано в даних Підсумкового звіту DSB від 13 жовтня 2015-го, і це ж на основі даних об’єктивного контролю визнала Росія на брифінгу Міноборони РФ 26 вересня 2016 року двома заявами − очільника радіотехнічних військ ПКС генерал-майора Андрія Кобана («…з упевненістю можна стверджувати: у період, що передує краху Боїнга, наближення будь-яких повітряних об’єктів до нього не виявлено») і заступника головного конструктора трасового радіолокаційного комплексу «Скеля-Т» Віктора Мещерякова («… програючи файл [даних РЛК «Утес-Т»] далі до моменту аварії літака, спостерігаємо відсутність сторонніх об’єктів»).

Єдине, що заслуговує на увагу у фільмі «MH17 – CallforJustice» − це опитування на вулицях Амстердама. Всі перехожі твердо переконані у вині Росії в знищенні МН17. Ось проти них у першу чергу і направлено псевдорозслідування «незалежних журналістів».