У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Комітет пресового фонду УCC (зліва направо): П. Дідушок, О. Навроцький, Д. Вітовський, І. Рогульський, М. Матчак
28 лютого 1895 року в селі Воля Якубова (нині Дрогобицького району Львівської області) народився відомий галицький політичний діяч, публіцист, видавець, січовий стрілець Михайло Матчак. Він був співзасновником Української Військової Організації, послом до Сейму ІІ Речі Посполитої, урядовцем агентства ООН у Відні, а завершив життя в радянському концтаборі.
Після закінчення з відзнакою гімназії у Дрогобичі в 1914 році Михайло Матчак вступив добровольцем до Легіону Українських січових стрільців. Брав участь майже в усіх битвах Легіону УСС. Відзначився як один із найкращих провідників стеж у Карпатах. У вересні 1916 року в битві на горі Лисоня хорунжий Матчак потрапив у російський полон. Разом з іншими старшинами УСС був відправлений до табору на Цар-Горі у місті Царицин (тепер Волгоград, Росія), де на той час перебував Євген Коновалець.
З перших днів перебування в Царицині разом з із Коновальцем став організатором заходів, які сприяли зміцненню морального духу, підтримували в людей віру в краще майбутнє, у повернення на батьківщину. Організовував регулярне навчання з предметів військового мистецтва. За активної участі Євгена Коновальця в таборі в Дубовці галицькі старшини заснували бібліотеку, якою завідував Михайло Матчак. У ній були книжки, придбані власним коштом, надіслані з Києва, Москви, Полтави, усі річники журналу «Украинская жизнь», який у Москві видавав Симон Петлюра, а також газети, зокрема «Царицинский вестник». У таборі в порозумінні зі старшинами інших націй (поляками, чехами, болгарами, хорватами) було влаштовано університетський та політехнічний курси.
На початку 1918 року Матчак повернувся в Україну, приїхав до Києва, де разом із Євгеном Коновальцем і Андрієм Мельником став одним із організаторів Куреня (пізніше Корпусу) Січових Стрільців, якому судилося прославитись у битвах за незалежність України. Він входив до складу Стрілецької ради Куреня, був ад’ютантом командира Куреня Євгена Коновальця та став наймолодшим сотником у складі Корпусу.
У березні 1919 року в бою під Бердичевом зазнав поранення. На фронті перебував до грудня 1919 року. Після повернення з фронту до Львова Михайло Матчак продовжив активну політичну діяльність. У липні 1920 року за ініціативи Коновальця, Андруха, Кучабського, Матчака, Чижа відбулася остання нарада Стрілецької ради Корпусу Січових Стрільців, на якій з метою продовження збройної боротьби за незалежність України було вирішено створити нелегальну Українську військову організацію (УВО), на базі якої у 1929 році постала Організація українських націоналістів (ОУН).
Стрілецька рада Корпусу Січових Стрільців у Празі, липень 1920 р. Зліва направо сидять: сотн. І. Андрух, полк. Є. Коновалець, сотн. В. Кучабський; стоять: полк. І. Чмола, сотн. М. Матчак, сотн. Я. Чиж
Михайло Матчак був членом управи видавничого кооперативу «Червона калина», який заснували 1921 року колишні вояки УСС та Української Галицької армії з метою збирати й видавати матеріали, документи, спогади з українських визвольних змагань та з періоду української державності.
27 лютого 1947 року Михайла Матчака викрали у Відні радянські агенти та доправили літаком до Києва. Засуджений до 25 років таборів, засланий до Казахстану. Достроково звільнений у 1956 році, відправлений у репатріаційний табір для колишніх в’язнів у селищі Потьма в Мордовії, де й помер 19 листопада 1958 року. Рідним з великими труднощами вдалося викупити його тіло, перевезти до Львова й поховати на центральній алеї Личаківського цвинтаря.
